Пейзажем у літературному творі називається опис природи чи окремих явищ природи. Пейзаж може зустрічатися як у прозі, так і в поезії, і навіть у драмі у нпгляді авторських ремарок. Якщо вірш присвячений природі, він належить до окремого різновиду поезії — пейзажної лірики.
Навіщо потрібен пейзаж у літературі?
Пейзаж у літературі допомагає читачеві краще уявити місце дії, робить твір иекравішим та цікавішим. Крім того, пейзаж часто використовується, щоб підкреслити психологічний стан людини (пейзаж може бути суголосним настроєві або, навпаки, контрастувати з ним).
Схарактеризуйте пейзажну лірику Тичини.
У ліриці П. Тичини пейзажі змальовані різнобічно, поет звертає увагу на звуки, кольори, навіть на запахи, які йому трапляються у світі природи. Пейзажна лірика П. Тичини надзвичайно мелодійна. Крім того, митець за до пейзажу висловлює свої патріотичні почуття, глибоку любов до рідної землі.
Яка основна ідея оповідання Є. Гуцала «Лось»?
Оповідання «Лось» Є. Гуцала вчить нас дбайливого ставлення до природи, автор висловлює думку, що звірі є беззахисними перед людиною. Він закликає нас не нищити чарівного світу природи навколо себе, ставитися до нього із любов’ю та повагою.
Назвіть віршовані твори українських письменників, у яких оспівано красу української природи.
Т. Шевченко «Садок вишневий коло хати», К. Малицька «Чом, чом, земле моя…» та ін.
У яких віршах Т. Шевченка та М. Вінграновського оспівано сади? «Садок вишневий коло хати» та «Ходімте в сад…»
Хто автор твору «За сонцем хмаронька пливе» ? Т. Шевченко.
Про що розповідає вірш Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати» ?
Вірш Т. Шевченка змальовує родинне життя та працю українців.
Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.
Що таке пейзаж у літературному творі?
Пейзажем у літературному творі називається опис природи чи окремих явищ природи. Пейзаж може зустрічатися як у прозі, так і в поезії, і навіть у драмі у нпгляді авторських ремарок. Якщо вірш присвячений природі, він належить до окремого різновиду поезії — пейзажної лірики.
Навіщо потрібен пейзаж у літературі?
Пейзаж у літературі допомагає читачеві краще уявити місце дії, робить твір иекравішим та цікавішим. Крім того, пейзаж часто використовується, щоб підкреслити психологічний стан людини (пейзаж може бути суголосним настроєві або, навпаки, контрастувати з ним).
Схарактеризуйте пейзажну лірику Тичини.
У ліриці П. Тичини пейзажі змальовані різнобічно, поет звертає увагу на звуки, кольори, навіть на запахи, які йому трапляються у світі природи. Пейзажна лірика П. Тичини надзвичайно мелодійна. Крім того, митець за до пейзажу висловлює свої патріотичні почуття, глибоку любов до рідної землі.
Яка основна ідея оповідання Є. Гуцала «Лось»?
Оповідання «Лось» Є. Гуцала вчить нас дбайливого ставлення до природи, автор висловлює думку, що звірі є беззахисними перед людиною. Він закликає нас не нищити чарівного світу природи навколо себе, ставитися до нього із любов’ю та повагою.
Назвіть віршовані твори українських письменників, у яких оспівано красу української природи.
Т. Шевченко «Садок вишневий коло хати», К. Малицька «Чом, чом, земле моя…» та ін.
У яких віршах Т. Шевченка та М. Вінграновського оспівано сади? «Садок вишневий коло хати» та «Ходімте в сад…»
Хто автор твору «За сонцем хмаронька пливе» ? Т. Шевченко.
Про що розповідає вірш Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати» ?
Вірш Т. Шевченка змальовує родинне життя та працю українців.
Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.