Коли тубільці схопили малого Джека та місіс Уелдон, я зрозумів, що треба щось робити, якось їх рятувати. Знаючи про віру тубільців у могутніх мганнгу, та бачучи, що безперервні дощі затопили все довкола, я вирішив переодягнутися у такого чаклуна і спробувати щастя. Коли я прийшов, якраз небо трішки розпогодилося, і це зіграло мені на руку. Місцеві жителі ще більше повірили у мою могутність. А оскільки був я досить могутнього зросту і, не знаючи добре їхньої мови, міг лише мугикати щось незрозуміле собі під ніс, то здавався їм взагалі надчарівником. На своїх грудях я намалював білою глиною химерні візерунки, на шию повісив намисто, на себе одягнув спідницю з трав. На поясі в мене був пасок з силою силенною дзвоників, які неймовірно видзвонювали при кожному моєму русі. Рідна мати не впізнала б мене у цьому образі.Спершу я почав ходити по колу, виконуючи якісь несамовиті рухи, а всі тубільці повторювали їх за мною. А потім я схопив їх повелительку Казонде за руку і потяг за собою до факторії Жозе-Антоніу Алвіша. Всі бігли за нами. Я могутнім ударом вибив ворота, що дуже сподобалося повелительці. Вона була захоплена моєю силою. Я намагався пантомімою і знаками пояснити їм, що мені потрібно, але вони не розуміли мене і лише повторювали за мною. А тут ще й дощ почав накрапати, що викливало бурю їх невдоволення. Та тут якраз з хатини вийшла місіс Уелдон і я вказав на неї. Всі зрозуміли, що це вона з Джеком є причиною їх нещастя, і кинулися до них. Та я випередив їх, схопив малого Джека й місіс на руки й широкими кроками пішов геть. Тубільці ще деякий час йшли за мною, а далі відстали. І так я ніс їх, аж поки не дійшов до піроги. Моя місія була виконана. а мої друзі - врятовані.
