1.Перебуваючи в ув’язненні, Т. Шевченко не переставав писати вірші, які вже на засланні об’єднав у цикл „В казематі” з підзаголовком „Моим соузникам посвящаю”.
Циклом „В казематі” розпочинається третій період творчості великого Кобзаря — період років заслання.. Ув’язнений поет линув думкою до рідного краю, уявляв різні людські долі, яким теж властиве почуття самотності. Чоловічі й жіночі образи уярмленого народу постають перед нами в поезіях „Ой одна я, одна”, „Не кидай матері — казали...”, „Чого ти ходиш на могилу?..”, „Ой три шляхи широкії”.
Глибиною самоаналізу позначена поезія „Мені однаково, чи буду...”, у якій великий син України виражає не лише любов до неї і тугу за рідним краєм, а і здатність до самозречення в ім’я вітчизни. Ліричний герой ладен відмовитись від щастя жити на батьківщині, готовий відмовитись від особистих інтересів, хоча доля ніколи і не жалувала його. Він „в неволі виріс меж чужими”, очевидно, що самотнім у неволі він прийме й смерть. Герой вважає, що так мало зробив для рідної землі, що ніхто навіть не згадає його. І хоча він загине на чужині, але доля України все одно турбує його:
Опинившись на чужині, в нестерпних умовах солдатчини, Тарас Шевченко не втрачав мужності. Оскільки Шевченко вважався особливо небезпечним політичним злочинцем, його дуже спішно, за вісім днів, було переправлено до Оренбурга, а потім до Орської фортеці. Там для поета почалися довгі місяці нестерпної муштри і наруги над людською гідністю.
Після заслання Шевченко, як художник, приділяє найбільшу увагу гравіруванню. В жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії.
Крім того, Тарас Григорович займався перекладом художніх творів. У 1856 році почали з'являтися в пресі переклади деяких його творів.
1.Перебуваючи в ув’язненні, Т. Шевченко не переставав писати вірші, які вже на засланні об’єднав у цикл „В казематі” з підзаголовком „Моим соузникам посвящаю”.
Циклом „В казематі” розпочинається третій період творчості великого Кобзаря — період років заслання.. Ув’язнений поет линув думкою до рідного краю, уявляв різні людські долі, яким теж властиве почуття самотності. Чоловічі й жіночі образи уярмленого народу постають перед нами в поезіях „Ой одна я, одна”, „Не кидай матері — казали...”, „Чого ти ходиш на могилу?..”, „Ой три шляхи широкії”.
Глибиною самоаналізу позначена поезія „Мені однаково, чи буду...”, у якій великий син України виражає не лише любов до неї і тугу за рідним краєм, а і здатність до самозречення в ім’я вітчизни. Ліричний герой ладен відмовитись від щастя жити на батьківщині, готовий відмовитись від особистих інтересів, хоча доля ніколи і не жалувала його. Він „в неволі виріс меж чужими”, очевидно, що самотнім у неволі він прийме й смерть. Герой вважає, що так мало зробив для рідної землі, що ніхто навіть не згадає його. І хоча він загине на чужині, але доля України все одно турбує його:
Опинившись на чужині, в нестерпних умовах солдатчини, Тарас Шевченко не втрачав мужності. Оскільки Шевченко вважався особливо небезпечним політичним злочинцем, його дуже спішно, за вісім днів, було переправлено до Оренбурга, а потім до Орської фортеці. Там для поета почалися довгі місяці нестерпної муштри і наруги над людською гідністю.
Після заслання Шевченко, як художник, приділяє найбільшу увагу гравіруванню. В жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії.
Крім того, Тарас Григорович займався перекладом художніх творів. У 1856 році почали з'являтися в пресі переклади деяких його творів.