- скрикнула не своїм голосом і несамовито залилась божевільним сміхом.
То був болісний лемент душі, глибока враза серця, — нікому не відомі, окрім матері... Тільки одна мати вмів разом кохати свою дитину й ненавидіти, жалкувати й проклинати; бажати бачити, чути — й не дивитися, не слухати.
Дожидати страшного страшніше, ніж його переживати.
Робиш, щоб було що їсти; їси, щоб здужав робити. Отака-то весела хліборобська доля! Оже, хто до неї призвичаївся, тому вона здається веселою й красною… Наші хутори, села, а часом і повітові городи, обложившись родючими полями та ланами, другої долі не знають… А проте — живуть цілі довгі-предовгі віки, копаються в ситній землі, мов поприростали до неї… Яка земля, такі й люди. Вона сита — й вони ситі; вона голодна — й вони роти пороззявляли… Селянин без поля — старець без рук і без ніг. Поле його годує, поле його втішає, на полі він виростає, на полі часом і вмирає… Поле — що воздух: нічим би дихати, якби зостався без його! Важка хліборобська праця, а ще важче тому, хто її на селі не знає або не вподобає. Тим-то до неї ще змалечку привчають селяни дітей, щоб вона здавалась ні нудною, ні тяжкою. Діти на селі — поміч. Аби зіп’ялось на ноги, — зараз у поле: хай змалку привикає до свого побиту!
Я не буду злий, бабусю!..
Життя - що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши.
То був болісний лемент душі, глибока враза серця, — нікому не відомі, окрім матері... Тільки одна мати вмів разом кохати свою дитину й ненавидіти, жалкувати й проклинати; бажати бачити, чути — й не дивитися, не слухати.
Дожидати страшного страшніше, ніж його переживати.
Робиш, щоб було що їсти; їси, щоб здужав робити. Отака-то весела хліборобська доля!
Оже, хто до неї призвичаївся, тому вона здається веселою й красною… Наші хутори, села, а часом і повітові городи, обложившись родючими полями та ланами, другої долі не знають… А проте — живуть цілі довгі-предовгі віки, копаються в ситній землі, мов поприростали до неї… Яка земля, такі й люди. Вона сита — й вони ситі; вона голодна — й вони роти пороззявляли… Селянин без поля — старець без рук і без ніг. Поле його годує, поле його втішає, на полі він виростає, на полі часом і вмирає… Поле — що воздух: нічим би дихати, якби зостався без його!
Важка хліборобська праця, а ще важче тому, хто її на селі не знає або не вподобає. Тим-то до неї ще змалечку привчають селяни дітей, щоб вона здавалась ні нудною, ні тяжкою. Діти на селі — поміч. Аби зіп’ялось на ноги, — зараз у поле: хай змалку привикає до свого побиту!
Я не буду злий, бабусю!..
Життя - що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши.