Для становлення людської особистості велику роль відіграє знання свого минулого та ставлення до нього. Пишатися своїм минулим, перейматися його проблемами, продовжувати справу своїх пращурів чи, навпаки, соромитися, мовчати про нього як про невиліковну спадкову хворобу - ось питання, на які має відповідати історичний твір. Бо через кілька століть новонароджений Положишило може й не дізнатися про долю свого пращура чи, дізнавшись, засоромитися або не зрозуміти тих болей і радощів, якими жило минуле, а народ без минулого, ніби дерево без коріння, - легка здобич для невсипущого Зла.
Історичний твір завжди був одним з найголовніших чинників пробудження національної свідомості народів.
Історію треба знати, вивчати, аби творити сучасне й майбутнє, не повторюючи помилок попередників. У цьому й полягає мудрість історії. А історія українського народу була від самого початку надто кривавою.
А чи не тому, що дух наш виснажився за довгі тисячоліття змагання за право існувати, жити; чи не тому наші сучасники втратили нині дух вольниці і непокори - дух життя, а не існування? Колись цей дух українцям піднімали кобзарі, а зараз цю функцію перейняли історичні твори, про колишніх героїв, непереможних уже в тому, що здатні на бунт, заряджаючи своєю енергією маси. І доки існує хоча б один такий бунтівник - народ буде жити, нація буде існувати.
Потреба заглянути в глибину століть диктується необхідністю збагнути сенс забутих уроків історії, знайти в них живі і на дихаючі цінності, створені нашими предками. їх надбання — не просто нагромадження давно минулого, а передусім та життєтворна святиня, до якої знову і знову припадаємо, вирушаючи в незвідану путь соціальних перетворень. Історичний досвід минулого — це досягнення і прорахунки наших предків, його належить покласти в підмурок розвитку народу. Забувати або нехтувати ним означає зводити будівлю нашого майбутнього на піску. Іншими словами, визнавати себе випадковими подорожніми на стежках світової історії, які не знають, навіщо прийшли у світ, для чого живуть і чого повинні досягти.
Усі персонажі умовно поділяються на дві групи — кріпосників та кріпаків:
Панночка
Спочатку — це манірна легковажна дівчина, що повернулася після навчання в інституті в маєток своєї бабусі. Пансіон “благородних дівиць” не виховав у панночки жодної благородної риси характеру.
Стара пані
Надзвичайно добра, привітна, працьовита, щира людина, яка доброзичливо ставиться до своїх служниць. Вона, також, дуже любить свою внучку – панночку;
Лікар
Чоловік панночки, безвольний, у всьому слухається свою дружину;
Устина
Людина великого серця. Дівчина-кріпачка, від імені якої ведеться розповідь. Устина з повагою ставиться до своїх подруг, до старих людей, до оточуючих. Чи не найбільшою цінністю для неї є саме поняття Людини, людського життя. Устина наділена глибоким розумом, народною мудрістю. В її мові багато приказок, прислів’їв. Устина вірна, віддана дружина.
Прокіп
Чоловік Устини. Він не хоче і не збирається терпіти знущань з людей. В нього смілива та рішуча вдача, гостре відчуття несправедливості та готовність боротися проти неї. Прокіп не здається, бо для нього правда понад усе, він готовий терпіти за свою правду, за щастя своєї родини;
Катря і Назар
Молоде подружжя, власність пана-лікаря, а потім і молодої пані. Назар ніколи не схилявся перед панами, а навпаки, не ховаючись, говорив те, що думав. Завжди дотепний він тонко помічав характерні риси своїх хазяїв. Сміливою і рішучою постає в повісті Катря, у минулому вільна козачка. Коли її дитина померла через те, що вона була на панщині, вона кінчає життя самогубством після скривдження панами, кидаючи своїм вчинком виклик цьому суспільству сваволі й несправедливості.
Для становлення людської особистості велику роль відіграє знання свого минулого та ставлення до нього. Пишатися своїм минулим, перейматися його проблемами, продовжувати справу своїх пращурів чи, навпаки, соромитися, мовчати про нього як про невиліковну спадкову хворобу - ось питання, на які має відповідати історичний твір. Бо через кілька століть новонароджений Положишило може й не дізнатися про долю свого пращура чи, дізнавшись, засоромитися або не зрозуміти тих болей і радощів, якими жило минуле, а народ без минулого, ніби дерево без коріння, - легка здобич для невсипущого Зла.
Історичний твір завжди був одним з найголовніших чинників пробудження національної свідомості народів.
Історію треба знати, вивчати, аби творити сучасне й майбутнє, не повторюючи помилок попередників. У цьому й полягає мудрість історії. А історія українського народу була від самого початку надто кривавою.
А чи не тому, що дух наш виснажився за довгі тисячоліття змагання за право існувати, жити; чи не тому наші сучасники втратили нині дух вольниці і непокори - дух життя, а не існування? Колись цей дух українцям піднімали кобзарі, а зараз цю функцію перейняли історичні твори, про колишніх героїв, непереможних уже в тому, що здатні на бунт, заряджаючи своєю енергією маси. І доки існує хоча б один такий бунтівник - народ буде жити, нація буде існувати.
Потреба заглянути в глибину століть диктується необхідністю збагнути сенс забутих уроків історії, знайти в них живі і на дихаючі цінності, створені нашими предками. їх надбання — не просто нагромадження давно минулого, а передусім та життєтворна святиня, до якої знову і знову припадаємо, вирушаючи в незвідану путь соціальних перетворень. Історичний досвід минулого — це досягнення і прорахунки наших предків, його належить покласти в підмурок розвитку народу. Забувати або нехтувати ним означає зводити будівлю нашого майбутнього на піску. Іншими словами, визнавати себе випадковими подорожніми на стежках світової історії, які не знають, навіщо прийшли у світ, для чого живуть і чого повинні досягти.
Відповідь:
Усі персонажі умовно поділяються на дві групи — кріпосників та кріпаків:
Панночка
Спочатку — це манірна легковажна дівчина, що повернулася після навчання в інституті в маєток своєї бабусі. Пансіон “благородних дівиць” не виховав у панночки жодної благородної риси характеру.
Стара пані
Надзвичайно добра, привітна, працьовита, щира людина, яка доброзичливо ставиться до своїх служниць. Вона, також, дуже любить свою внучку – панночку;
Лікар
Чоловік панночки, безвольний, у всьому слухається свою дружину;
Устина
Людина великого серця. Дівчина-кріпачка, від імені якої ведеться розповідь. Устина з повагою ставиться до своїх подруг, до старих людей, до оточуючих. Чи не найбільшою цінністю для неї є саме поняття Людини, людського життя. Устина наділена глибоким розумом, народною мудрістю. В її мові багато приказок, прислів’їв. Устина вірна, віддана дружина.
Прокіп
Чоловік Устини. Він не хоче і не збирається терпіти знущань з людей. В нього смілива та рішуча вдача, гостре відчуття несправедливості та готовність боротися проти неї. Прокіп не здається, бо для нього правда понад усе, він готовий терпіти за свою правду, за щастя своєї родини;
Катря і Назар
Молоде подружжя, власність пана-лікаря, а потім і молодої пані. Назар ніколи не схилявся перед панами, а навпаки, не ховаючись, говорив те, що думав. Завжди дотепний він тонко помічав характерні риси своїх хазяїв. Сміливою і рішучою постає в повісті Катря, у минулому вільна козачка. Коли її дитина померла через те, що вона була на панщині, вона кінчає життя самогубством після скривдження панами, кидаючи своїм вчинком виклик цьому суспільству сваволі й несправедливості.