Свій знаменитий «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час важкої хвороби. У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині у поміщика-декабриста С. Н. Самойлова. Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, нелегше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, бо треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: Як умру, то поховайте Мене… Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту»
На мою думку, щоб вижити, людина зобов’язана навчитися перебувати в злагоді з природою.
По-перше, вона сама є часточкою природи, тобто її існування залежить і від навколишнього середовища, і від екології планети в цілому. Яскравим прикладом своєрідного художнього осмислення думки про те, що можна жити в гармонії з природою й не шкодити їй, є твір Даніеля Дефо «Робінзон Крузо». Автор описує побут і діяльність людини, яка випадково потрапила на безлюдний острів. Здавалося б, вижити немає шансів, проте головний герой пристосувався до свого нового середовища й, використавши можливості довкілля та здобутки цивілізації, зумів забезпечити для себе порівняно високий рівень життя.
По-друге, розробляючи щоразу нові й нові технології, людина лише ціною власних помилок, а іноді навіть глобальних катастроф, навчається передбачати наслідки впровадження власних винаходів, тобто поступово розуміє необхідність розвитку екологічної свідомості.
Прикладів цього є чимало й у сучасному житті, і в історії. Ідеться насамперед про те, що життя можливе без деяких винаходів, що їх можна використовувати на благо природи, що впроваджувати їх варто лише тоді, коли створено необхідну систему захисту від згубного впливу їх на довкілля. Так, російський учений Ігор Курчатов, один із розробників атомної бомби, усвідомивши наслідки свого винаходу, став боротися за використання атомної енергії для мирних цілей. Але мені не відомі, на жаль, випадки, коли вчені відмовлялися від своїх винаходів задля збереження довкілля.
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що природа може існувати без людини, а людина без природи — ні. Саме тому кожен, хто живе на Землі, має прагнути до гармонійного співіснування з довкіллям і зобов’язаний піклуватися про збереження багатств планети.
Свій знаменитий «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час важкої хвороби. У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині у поміщика-декабриста С. Н. Самойлова. Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, нелегше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, бо треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: Як умру, то поховайте Мене… Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту»
Джерело: https://dovidka.biz.ua/zapovit-shevchenko-istoriya-napisannya/
На мою думку, щоб вижити, людина зобов’язана навчитися перебувати в злагоді з природою.
По-перше, вона сама є часточкою природи, тобто її існування залежить і від навколишнього середовища, і від екології планети в цілому. Яскравим прикладом своєрідного художнього осмислення думки про те, що можна жити в гармонії з природою й не шкодити їй, є твір Даніеля Дефо «Робінзон Крузо». Автор описує побут і діяльність людини, яка випадково потрапила на безлюдний острів. Здавалося б, вижити немає шансів, проте головний герой пристосувався до свого нового середовища й, використавши можливості довкілля та здобутки цивілізації, зумів забезпечити для себе порівняно високий рівень життя.
По-друге, розробляючи щоразу нові й нові технології, людина лише ціною власних помилок, а іноді навіть глобальних катастроф, навчається передбачати наслідки впровадження власних винаходів, тобто поступово розуміє необхідність розвитку екологічної свідомості.
Прикладів цього є чимало й у сучасному житті, і в історії. Ідеться насамперед про те, що життя можливе без деяких винаходів, що їх можна використовувати на благо природи, що впроваджувати їх варто лише тоді, коли створено необхідну систему захисту від згубного впливу їх на довкілля. Так, російський учений Ігор Курчатов, один із розробників атомної бомби, усвідомивши наслідки свого винаходу, став боротися за використання атомної енергії для мирних цілей. Але мені не відомі, на жаль, випадки, коли вчені відмовлялися від своїх винаходів задля збереження довкілля.
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що природа може існувати без людини, а людина без природи — ні. Саме тому кожен, хто живе на Землі, має прагнути до гармонійного співіснування з довкіллям і зобов’язаний піклуватися про збереження багатств планети.