У поезії «Contra spem spero!» остання строфа з певною варіацією повторює другу строфу, що створює А риторичне запитання Б метонімію В кільцеве обрамлення Г заперечне порівняння Д діалогізм
— От тобi й "е". Хоч би, очмано, кому сказав, куди йдеш. А я тобi щось зробив! —дiдусь викривлює свої ве-ликi напатланi брови i вже добряче посмiхається.
— I що ж ви зробили? — наперед починаю радiти.
— А що ти просив?
— Вiтряка.
— I що я сказав тобi?
— Казали, що попросиш, те i зроблю, бо в мене такими онуками поле не засiяне, — точнiсiнько повторюю дiдовi слова, бо вони сподобались менi.
— Бач, як запам'ятав! — смiється дiдусь, потiм знiмає дашок свiжесенького вулика i виймає звiдти справжнього вiтряка. Але якого! На його покрiвлi розправив крила i гордо пiдняв голову молодий лебiдь. Здавалося, вiн от-от одiрветься вiд покрiвлi i злетить у небо.
Аналіз вірша "Лебеді материнства" Автор: В. Симоненко Рік: 1981 (вийшов друком) Жанр: ліричний вірш (колискова)Вид лірики: громадянська Провідний мотив: любов до матері й БатьківщиниВіршовий розмір: хорей Тип римування: суміжне Форма оповіді: монолог Тема: відтворення материнського співу над колискою дитини, в якому висловлюється тривога жінки за долю сина, чистоту його душіІдея: уславлення материнської любові до дитини; матір, як і Батьківщина, єдина для кожної людини, а вибрати їх не можнаХудожні засоби Повтор: Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Епітети: «білява хата», «лебеді рожеві», «тихі зорі», «золоте сузір’я», «хмільні смеркання», «сиві очі». Метафори: «мріють криками… лебеді», «темряву тривожили… півні», «танцювали лебеді», «заглядає в шибку казка», «лебеді… лоскотали марево», «…будуть мандрувати очі материнська і білява хата», «прийдуть верби і тополі», «стануть… листям затріпочуть… душу залоскочуть». Порівняння: «лебеді, як мрії». Інтонації: щирість, відвертість, довірливість, таємничість (досягнуто алітерацією звуків р, л).ось все що змогла знайти, сподіваюсь не завадить))
Відповідь:
Вітряк, якого він змайтрував для хлопчика
Пояснення:
— От тобi й "е". Хоч би, очмано, кому сказав, куди йдеш. А я тобi щось зробив! —дiдусь викривлює свої ве-ликi напатланi брови i вже добряче посмiхається.
— I що ж ви зробили? — наперед починаю радiти.
— А що ти просив?
— Вiтряка.
— I що я сказав тобi?
— Казали, що попросиш, те i зроблю, бо в мене такими онуками поле не засiяне, — точнiсiнько повторюю дiдовi слова, бо вони сподобались менi.
— Бач, як запам'ятав! — смiється дiдусь, потiм знiмає дашок свiжесенького вулика i виймає звiдти справжнього вiтряка. Але якого! На його покрiвлi розправив крила i гордо пiдняв голову молодий лебiдь. Здавалося, вiн от-от одiрветься вiд покрiвлi i злетить у небо.