У творі Осипа Турянського "Поза межами болю" автор піднімає відразу кілька вічних проблем людства: взаємовідносини людини і держави, людина та її доля під час війни, причини війни та амбіції правителів країн під час неї, збереження моральності і духовності у військових умовах. Досить очевидною для кожного читача є і своєрідний протест автора проти війни,в якого з одного боку війна визнається безсумівним злом, а з іншого боку ніякого виходу з цієї проблеми автором не пропонується . На тлі всьго цього, звичайно, піднімається і питання сенсу життя людини. Згідно з сюжетом в центрі твору знаходиться історія семи друзів військополонених, які служили в австрійській армії, але потрапили в полон. Але доля була прихильною до них, і їм вдалося здійснити втечу в полон. Втім, наслідком цього стали ще більші проблеми - пора року тодішніх подій була зимовою, а знчить, друзям, довелося йтийти по безжалісному морозу. Саме погодним умоваму творі відведена дуже важлива роль - автор детально її описує і показує в якості мало не самого ворога героїв твору. складні обставини наштовхують друзів на роздуми про життя та здійснення відчайдушних вчинків. Їм вже не потрібні гроші, вони готові спалити їх, щоб зберегти вогнище. Усвідомлення швидкої смерті змушує згадувати їх про своє колишнє життя і близьких людей. Втім всі вони зберігали людську гідність і не змогли їсти людське мясо навіть в умовах страшного голоду. Твір закінчується трагічно - в живих залишається лишеодин з семи друзів. Але Осип Турянський закінчує його оптимістичним висновком про те, що вічні цінності завжди перемагає смерть. Питання сенсу життя в цьому творі досить очевидне. Його герої боролися за своє життя, незважаючи ні на що, здійснювали і не завжди обдумані вчинки, але в той же час навіть у таких складних умовах завжди залишалися гідними людьми. Думається, що якщо це вдалося їм, то повинно вдасться кожній іншій людині в будь-яких умовах. Основний сенс по Осипу Турянському - залишатися людиною в будь-яких обставинах і не шукати виправдань в найскладніших умовах. Держава завжди була і буде жорстокою зі своїми громадянами. У деяких випадках держава настільки жорстока, як це описано в цьому творі. Але визначаючи свій сенс життя, необхідно розділяти взаємини між людиною і державою,а також між звичайними людьми, адже це далеко не одне і теж.
Згідно з сюжетом в центрі твору знаходиться історія семи друзів військополонених, які служили в австрійській армії, але потрапили в полон. Але доля була прихильною до них, і їм вдалося здійснити втечу в полон. Втім, наслідком цього стали ще більші проблеми - пора року тодішніх подій була зимовою, а знчить, друзям, довелося йтийти по безжалісному морозу. Саме погодним умоваму творі відведена дуже важлива роль - автор детально її описує і показує в якості мало не самого ворога героїв твору. складні обставини наштовхують друзів на роздуми про життя та здійснення відчайдушних вчинків. Їм вже не потрібні гроші, вони готові спалити їх, щоб зберегти вогнище. Усвідомлення швидкої смерті змушує згадувати їх про своє колишнє життя і близьких людей. Втім всі вони зберігали людську гідність і не змогли їсти людське мясо навіть в умовах страшного голоду. Твір закінчується трагічно - в живих залишається лишеодин з семи друзів. Але Осип Турянський закінчує його оптимістичним висновком про те, що вічні цінності завжди перемагає смерть.
Питання сенсу життя в цьому творі досить очевидне. Його герої боролися за своє життя, незважаючи ні на що, здійснювали і не завжди обдумані вчинки, але в той же час навіть у таких складних умовах завжди залишалися гідними людьми. Думається, що якщо це вдалося їм, то повинно вдасться кожній іншій людині в будь-яких умовах. Основний сенс по Осипу Турянському - залишатися людиною в будь-яких обставинах і не шукати виправдань в найскладніших умовах. Держава завжди була і буде жорстокою зі своїми громадянами. У деяких випадках держава настільки жорстока, як це описано в цьому творі. Але визначаючи свій сенс життя, необхідно розділяти взаємини між людиною і державою,а також між звичайними людьми, адже це далеко не одне і теж.
Роман “Євгеній Онєгін” – це не тільки кращий твір Пушкіна, цей кращий добуток всієї
Росіянці літератури. “Енциклопедія російського життя”, на думку В. Г. Бєлінського, містить у собі так багато
Значимого для російської людини: побут і природу Росії, кипіння політичного життя, ідейні суперечки,
Щиросердечні переживання й, звичайно ж, любов. Роман містить у собі кілька частин, які при бажанні
Можна розглядати як самостійні добутки в контексті циклу. У даній роботі ми розглянемо
Два листи (Тетяни і Євгенія) як ключ до розуміння образів головних героїв.
Сучасні Пушкіну читачі із захватом приймали перші розділи, декабристи ладили Онєгіна в
Передові люди століття, очікуючи романтичної поеми. Пушкіна уважно стежив за відкликанням публіки, про що
Свідчить його переписка із друзями – В’яземським, Жуковським, Плетньовим.
Якщо умовно розглядати “Євгенія Онєгіна” як центральний добуток усього творчості
Пушкіна, те все, що створювалося раніше, було підготовкою великого роману. Це рівною мірою й поема
“Руслан і Людмила” – перший досвід в епічному роді, і цикл південних поем.
1823 рік – початок роботи над “Євгенієм Онєгіним”. Протягом восьми років роботи над романом
Мінялася російська дійсність (зміна царів, страти декабристів), мінявся самого Пушкіна (розчарування в
Русі декабристів). Все це наклало відбиток на образ головного героя й на весь роман – плід
Восьмирічних праць.
Трактування образа Євгенія Онєгіна було дуже суперечливою. Наприклад, Писарєв дав таку оцінку:
“Тип марний, не здатний ні до розвитку, ні до переродження; онегинская нудьга не може зробити з
Себе нічого, крім безглуздостей і гидот”.
А думка Бєлінського інше: “Онєгін – добрий малий, але при цьому незвичайна людина”.
Достоєвський уважав Онєгіна “блукачем у рідній землі”, що “відірваний від народу, від народних сил”.
Образ же Тетяни завжди підносився до “натури геніальної”. На думку Достоєвського, Тетяна
Гідна бути заголовною героїнею роману, тому що “вона глибше Онєгіна й, звичайно, розумніше його”.
“Милий ідеал” – дбайливо збережений Пушкіним образ, він непорочний, гармонічний і доконаний. По-
Різному сприймалася остання сцена пояснення з Онєгіним. В. Набоков, як і Бєлінський, засудив
Рішення Тетяни відкинути любов Онєгіна, назвавши це “верескливою чеснотою”, що “повторює
Зазубрену репліку”.