Вори Григорія Квітки-Основ'яненка відзначаються художньою достовірністю, майстерністю, живим зв'язком із сучасною письменникові дійсністю. Він чудово знав український побут, фольклор, народну демонологію і органічно використовував цей матеріал у своїх прозових творах. Одним з таких творів є бурлескно-реалістична, сатирично забарвлена повість «Конотопська відьма», у якій реальне і фантастичне поєднані автором у цілісну картину.Події розгортаються в цілком реальному містечку Конотопі, і заправляють у ньому звичайний український сотник та його писар. Пан сотник Микита Уласович Забрьоха «більш тридцяти ліку не знав, а козака ні однісінького у твар не знав і не тямив, хто з них Демко, а хто Процько». Повною протилежністю йому був Прокіп Ригорович Пістряк, «суть сотенний конотопський писар», чоловік хитрий та корисливий. їхнє старшинування відзначалося повною сваволею. Реальну владу мав писар, бо без його поганенького знання грамоти пан сотник почував себе безпорадним.Автор точно і детально описує життя в Конотопі, стосунки між людьми, достовірно змальовує психологічні мотиви їх вчинків. Ось, наприклад, про що в першу чергу думає пан сотник, загадавши свататись до хорунжівни Олени: «... дівка здорова, молода, огрядна... Свій хутір, лісок, млинок...» А «щирий приятель пана сотника» писар, образившись на Забрьоху через випадок із хворостиною, мріє усунути його з посади і підмовляє не виконувати наказ полковника.Фантастичні події в повісті почалися з того, що сотник, замість виконати наказ начальства і вести козаків у Чернігів, з доброго дива заходився рятувати світ від засухи. За народними уявленнями, спричинити посуху могло відьомське чаклування. Тому було вирішено шукати серед молодиць винуватицю нещастя. Забрьоха та Пістряк забажали перевірити всіх жінок дідівським методом — у ставку: «Аще кая суть відьма, та не погрязнеть на дно річноє». Список імовірних відьом складав сам писар Ригорович, вибираючи тих, хто чимось йому не догодив.Перетопивши чимало молодиць, старшини виявили відьму, стару Явдоху Зубиху. З цього моменту фантастичне в повісті тісно переплітається з реальним. Відьму змальовано у творі цілком відповідно до народних уявлень: «...як удень, то і стара, а як сонце заходить, так і молодіє», ходить вночі «доїти по селу коров, овечат, кіз, собак, кішок, а по болотам жаб, ящерок, гадюк». Цей фантастичний персонаж вплітається в реалістичні сюжетні події, і у ставленні до нього особливо яскраво виявляється недоумкуватість сотника та корисливість писаря.Забрьоха та Пістряк блискуче виконали завдання: порятували край від посухи, відлупцювавши стару Явдоху різками. Відьма пообіцяла повернути дощові хмари, але затаїла зло на «гаспидського Забрьоху» за прилюдну ганьбу.Невідомо, чим викликані наступні події — каверзами відьми чи фантастичною недолугістю Забрьохи з Пістряком. Вони, кожен окремо, вирішили: якщо в селі є відьма, чому б не використати її вміння у власних інтересах? Писар, ображений випадком при підрахунку козаків, хотів зайняти місце свого сотника, а Забрьоха мріяв про хорунжівну Олену.Вдатна на вигадки, відьма отримала чудову нагоду помститись, оскільки і сотник, і писар готові були виконати будь-який її наказ. Явдоха згодилась їм до Батько-сотник на радощах вигукнув: «Чи звелиш Конотоп спалити, так разом з чотирьох кінців і запалю...»Конотоп дивувався незрозумілій поведінці свого сотника, і його з писарем врешті-решт за дурисвітство і «польоти у вирій» зняли з посад. На додачу до всього Зубиха, навівши чари на Забрьоху, одружила його не з вимріяною Оленою, а з лисою, кривою на око, кособокою та коростявою Солохою.За до відьомських чар Явдохи герої виявили свою справжню сутність. Вони показали, що готові використати будь-які засоби для досягнення своєї мети. Та відьомські чаклування не можуть до в розв'язанні реальних життєвих проблем, якщо людина не здатна зарадити їм сама. Хорунжівна Олена, яка теж звернулася до відьми, одружилася зі своїм обранцем паном Халявським, але «хоч і прийняли шлюб, та як не через божу волю, а через Явдоху, через її реп'яхи та кісточки сушеної жаби, так воно усе і пало прахом».У повісті багато фантастичного: чари та перевертні, любовна ворожба та літання на мітлах. Проте серед казкових подій не зникають реальні проблеми людського життя, складність людських стосунків. Квітка-Основ'яненко використав фольклорний та міфологічний матеріал для яскравішого виявлення обмеженості та свавілля можновладців), їх кар'єризму та захланності.
Аж серце радіє, що Вкраїна міцніє. Аби живі, а що голі - то нічого: колись і наша візьме. Або волю здобути, або дома не бувати. А йому щодня неділя. Аби день переднювати та ніч переночувати. Аби цвіт, а ягідки будуть. Аж на третій яр чути ваш базар! Аж до діброви чути ваші розмови! Або розумне казати, або зовсім мовчати. Аби день до вечора. Аби голова на в'язах, а розум дарма! Або грай, або гроші вертай! Або пан, або пропав! А вдарило б на тебе з ясного сонця! Аби шия - ярмо буде. Аби руки і охота, буде зроблена робота. Аби розум - щастя буде. Або полковник, або покійник. Або рибку їсти, або на дно сісти. Або зі щитом, або на щиті. Або зиск, або втрата. Ані з плечей, ані з очей. Багато снігу - багато хліба. Бджоли раді цвіту, а люди - літу. Бджола мала, а й та працює! Без охоти нема роботи. Білі руки роботи бояться. Без роботи день роком стає. Без вітру і трава не шелестить. Боїться, як торішнього снігу. Буде утіха, як з дірявого міха. Бережи, як ока в лобі. Бачить так, як та сова вночі. Багато, хоч греблю гати!
