На мою думку, "крила" потрібні для того, щоб людина змогла відпочити,помріяти.взагалі слово "крила" вживається в переносному значенні.я розумію визначення "нащо крилатим грунту під ногами" так: людина не може прожити все життя мріями,вона не може нічого не робити,"грунт" їй потрібен для того, щоб не лінуватися.для цього дорослі ходять на роботу,а діти в школу. звісно ж людина не може прожити все життя працюючи.людям потрібно теж інколи відпочивати.брати відпустки або хто не може собі цього дозволити можна зробити те,про що довго мріяв.ще ж можна "надіти крила" та пофантазувати,помріяти,відкрити свій талант,відчути свободу. кожна людина має "крила",але не кожен може їх в собі відшукати.
здавна люди замислювалися над тим, що таке щастя. дехто мріє про пригоди й подорожі, хтось хоче мати вірних друзів, мрія деяких — бути відомим спортсменом, співаком або стилістом, деякі мріють про красиве вбрання, сучасну техніку, модні розваги. історія павлуся з оповідання о. стороженка "скарб" показує, що неробство й сите життя — це ще не щастя. не може бути щасливою та людина, котра не зігріває своїм теплом інших, безцільно й безглуздо проживає свій вік. хоч і таланило в усьому павлусеві, але його щастя я б, наприклад, не захоті
у батьків павлуся всього обуло доволі, свого сина вони шанували й пестили, виконували все, що той забажає, не давали й порошинці впасти. ось павлусь уже парубок: гладкий, опецькуватий, з білими й ніжними руками, які ніколи не знали роботи. якось уночі павлусь захотів меду. мати побігла по селу шукати, ледве випросила. прибігла, а синок уже й спить. через той мед занедужала мати, й не стало її, а невдовзі помер і батько. а павлусеві все одно добре: за ним стали доглядати наймит і наймичка. щастя, як горох, так і сипалося на парубка. у господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою. павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на вечорниці йти. якось на зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. вирішили запросити павла, щоб він пішов із ними на щастя. той не "хотів і сказав, що як бог дасть, то й у вікно вкине. ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. аж бачать — лежить здохлий хорт. вирішили жартома вкинути його павлові у вікно. так і зробили. кинули собаку, а з нього як просипляться дукати! парубки хотіли забрати, а наймит не дав. і павлусь сказав, що це йому бог у вікно вкинув, як він і казав. і після цього щастя не залишало павлуся: знайшлася хороша дівчина, одружилися вони, народилися у них гарні діточки.
дивним видається уявлення про щастя селян з казки олекси стороженка з глибокою назвою "скарб": односельці вважали павлуся щасливим і заздрили йому. а чи багато хто із них хотів би бути на його місці? не впевнений. чи можна вважати щасливим того, чиє життя залежить від випадку, а сама людина при цьому нічим не цікавиться, не докладає фізичних та душевних зусиль для свого щастя, пливе течією, як осінній листок? в уяві постає такий собі дурник із народної казки, що лежить на печі й наказує щуці виконувати свої безглузді забаганки. жага до легкого щастя вбиває в нас бажання самовдосконалюватися, розвиватися, робить тупими споживачами. що ж таке щастя, кого можна вважати щасливим? по-моєму, той тільки й щасливий, хто іншим не заздрить, хто робить добрі справи та наполегливо працює над здійсненням своїх мрій.
здавна люди замислювалися над тим, що таке щастя. дехто мріє про пригоди й подорожі, хтось хоче мати вірних друзів, мрія деяких — бути відомим спортсменом, співаком або стилістом, деякі мріють про красиве вбрання, сучасну техніку, модні розваги. історія павлуся з оповідання о. стороженка "скарб" показує, що неробство й сите життя — це ще не щастя. не може бути щасливою та людина, котра не зігріває своїм теплом інших, безцільно й безглуздо проживає свій вік. хоч і таланило в усьому павлусеві, але його щастя я б, наприклад, не захоті
у батьків павлуся всього обуло доволі, свого сина вони шанували й пестили, виконували все, що той забажає, не давали й порошинці впасти. ось павлусь уже парубок: гладкий, опецькуватий, з білими й ніжними руками, які ніколи не знали роботи. якось уночі павлусь захотів меду. мати побігла по селу шукати, ледве випросила. прибігла, а синок уже й спить. через той мед занедужала мати, й не стало її, а невдовзі помер і батько. а павлусеві все одно добре: за ним стали доглядати наймит і наймичка. щастя, як горох, так і сипалося на парубка. у господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою. павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на вечорниці йти. якось на зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. вирішили запросити павла, щоб він пішов із ними на щастя. той не "хотів і сказав, що як бог дасть, то й у вікно вкине. ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. аж бачать — лежить здохлий хорт. вирішили жартома вкинути його павлові у вікно. так і зробили. кинули собаку, а з нього як просипляться дукати! парубки хотіли забрати, а наймит не дав. і павлусь сказав, що це йому бог у вікно вкинув, як він і казав. і після цього щастя не залишало павлуся: знайшлася хороша дівчина, одружилися вони, народилися у них гарні діточки.
дивним видається уявлення про щастя селян з казки олекси стороженка з глибокою назвою "скарб": односельці вважали павлуся щасливим і заздрили йому. а чи багато хто із них хотів би бути на його місці? не впевнений. чи можна вважати щасливим того, чиє життя залежить від випадку, а сама людина при цьому нічим не цікавиться, не докладає фізичних та душевних зусиль для свого щастя, пливе течією, як осінній листок? в уяві постає такий собі дурник із народної казки, що лежить на печі й наказує щуці виконувати свої безглузді забаганки. жага до легкого щастя вбиває в нас бажання самовдосконалюватися, розвиватися, робить тупими споживачами. що ж таке щастя, кого можна вважати щасливим? по-моєму, той тільки й щасливий, хто іншим не заздрить, хто робить добрі справи та наполегливо працює над здійсненням своїх мрій.