ЖАЗЫЛЫМ 17
-тапсырма
Шетелдік досыңа қазақ отбасының ерекшелігі мен
дәстүрлері туралы білгеніңді айтып, хат жаз.
Кел, жаттығайық!
Ақ таяққа сүйені
Аман-есен жүр,
Қадыр Мы
Менің анем
Менің анем - нар ажем,
Неп жасаған кері әжем
Ауырғанда
Мен үшін
Әр сүйгені – дәрі анем
Менің әжем — жыр әжем,
Шуағы мол, нұр әжем,
ЕСТЕ САҚТА!
Өзімнің отбасымды таныс
отбасының жақсы дәстүр
ұл бала мен қыз баланы
қараған.
План-1, цитати-2, риси характеру-3.
Объяснение:
1. 1.Федько -розбишака
2.Толя-нiжна дитина
3.Повiнь на рiчцi
4.Задум Федька
5.Успiшне його виконання
6.Толя вирiшив повторити прохiд Федька
7.Смiливий вчинок Федька
8.”Подяка” Толi
9.Смерть Федька .
2. Непосидючий - «спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці»
Сильний - «перший по силі на всю вулицю; враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде»
Відкритий - «міг би підійти тихенько так, щоб не почув би ніхто, але він того не любив»
Впертий - «не плаче, не проситься, не обіцяє, що більше не буде; насупиться і мовчить»
Стійкий - «камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь»
Правдолюб - «якби схотів, то міг би одбрехатися, але брехати він не любить»
Непримиренний до зрадництва - «не любить товаришів видавати»
3. чесний, ніколи не брехав, любив бійки, заважав хлопцям спокійно гратися, робив шкоди сусідам, справжній друг;
Нещодавно на уроці української літератури ми познайомилися з повістю- казкою Юрія Винничука „Місце для дракона“. Я люблю читати твори такого жанру, бо в них на прикладі вигаданих ситуацій письменник пропонує читачам розбиратися в стосунках людей, учитися відрізняти погане від хорошого, оцінювати вчинки персонажів. Сюжети таких творів найчастіше розвиваються в двох вимірах — реальному і фантастичному. Повість-казка створює вигадані світи, але при цьому дає нам можливість знайомитися з реальним світом, його правилами та особливостями, звертає нашу увагу на актуальні проблеми сьогодення.
Незважаючи на те, що персонажі із казки Ю. Винничука — представники Середньовіччя, проте їхні долі, життєві ситуації, думки та вчинки такі ж, як і в сучасних людей. Головний герой твору — дракон Грицько. Зазвичай зі словом „дракон“ у нас виникають асоціації „страшний“, „триголовий“, „кровожерливий“, „убивця“, чого аж ніяк не можна сказати про Григорія. Він добрий, ввічливий, чуйний, товариський, розсудливий, мрійник та романтик. Грицько не знищує людей, а їсть траву, читає книжки (зокрема Біблію!) й навіть пише вірші. Своє полум'я він спрямовує вгору, щоб не нищити рослини та комах, а навколо його печери ростуть клумби з квітами.
„Драконячі закони“, на жаль, панують саме в князівстві Люботин, де, власне, й відбувається дія твору. За традицією, лицар повинен знищити дракона, тому князь скликає воїнів звідусіль, аби вони, зібравшись докупи, убили хижака. Найсміливіший же стане чоловіком прекрасної князівни Настуні. Побачивши, що дракон не має наміру битися, бо не хоче завдати комусь шкоди, підступний князь вигадує інший б досягти мети: він вирішує потоваришувати із драконом і змусити його чинити так, як цього хоче володар. Його наміри здійснюються. Грицько вважає князя своїм другом, заради якого він здатен на самопожертву. Дракон погоджується битися з лицарями й загинути від зброї воїна Лавріна, аби догодити князеві та „урятувати“ майбутнє Люботина — своєї батьківщини.
Наставник і вчитель дракона, старий пустельник казав: „Життя володаря не варте й одного рядка поета“. Але Грицько не зважає на ці слова й жертвує собою заради, як йому здавалося, друга — князя, заради князівни Настуні, у яку встиг закохатися.
Але вбивство дракона не приносить миру та спокою в князівство, а лише пробуджує лихі інстинкти... Це, врешті, розуміє й сам володар.
Читаючи повість, ми розуміємо, що проблеми, які порушив автор, є гостро актуальними в наш час. Адже „драконячі закони“, на жаль, панують і в сьогоденні. Добрі, чесні, відверті, порядні люди часто потерпають від підступних „володарів життя“. У сучасному важко виживати романтикам-поетам, яких долають зухвалі прагматики. А нових „князів“ мало цікавлять митці, для них важливими є передусім влада та особистий престиж.
Отже, повість-казка Юрія Винничука змушує нас замислилися над тим, а чи повинно так бути насправді? Чи правильним є те, що „поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні“?
Объяснение: