1. Займенники я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони є

а) вказівними;

б) означальними;

в) особовими;

г) питальними.

2. Форми називного відмінка, а також роду та числа не має займенник

а) хтось;

б) себе;

в) стільки;

г) хтозна-який.

3. Через дефіс пишуться такі займенники:

а) хто/сь, де/який, аби/чий, котрий/сь;

б) аби/що, де/кого, котрого/сь, що/сь.

в) казна/хто, будь/кого, що/небудь, хтозна/стільки;

г) аби/в/кого, де/в/кого, хтозна/до/кого, аби/з/ким.

4. Окремо з ні пишуться такі заперечні займенники:

а) ні/хто, ні/чим, ні/якому, ні/чийому;

б) ні/про/що, ні/перед/чим, ні/від/кого, ні/до/якого;

в) ні/чим, ні/кому, ні/якому, ні/кого;

г) ні/який. ні/чий, ні/якого, ні/ким.

5.З’ясуйте, скільки займенників у цьому уривку.

Донецький кряж, і терикони, і степи,

І тополя там на алеї дуже тісно.

Я ж Україноньку молю: «Не відлюби

Оцю мою малесеньку вітчизну!»

А) 3

Б) 4

В) 5

Г) 6

Д) 8

6. Усі займенники є особовими в рядку

А) мене, тобою, собі, нам

Б) вами, них, йому, наш

В) тобі, нас, мене, нього

Г) тебе, вони, кого, ними

Д) нами, мого, вам, йому (ВНИМАНИЕ!Я разговариваю по русски,это контрольная по укр-яз!)

До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С. 268/. 
Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим". 
Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. 
Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни. 
Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/. 
Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою. 

Золоті руки - присвійні, золоте руно - якісний, золотий перстень - відносний ; крижана вода - якісний, крижаний погляд - присвійний; гаряче серце - присвійний, гаряча юшка - якісний, гаряча голова - присвійний; дерев'яні ворота - відносний, дерев'яні слова - присвійний; залізні грати - відносний, залізні нерви -присвійний, залізна воля -присвійний; вишневий садок - якісний, вишнева сукня - присвійний; батьків наказ - присвійний, батьків звичай - відносний; срібна ложка - відносний, срібний голос - присвійний, срібне волосся - якісний; лебедина зграя - присвійний, лебедина пісня - присвійний , лебедина шия - якісний.