Останнім часом слово "герой" стали частіше вживати. Ним називають і пожежника, який виніс дитя з палаючої будівлі і вчителя, який дарує свої знання й душевне тепло дітям протягом усього життя, і лікаря, і воїна-захисника... Хто ж насправді гідний цього виского звання - герой?
Я вважаю, що героями стають лише ті люди, які можуть пожертвувати собою заради блага інших. Героїзм, як на мене, і є найвищим виявом людяності.
По-перше, тільки по-справжньому шляхетні люди, яким властиві співчуття, відповідальність, здатні відчувати чужу біду й віддати своє життя заради інших. Та часто героїзм є платою за чиюсь недосконалість, несправедливість. Можна пригадати чимало яскравих прикладів образного висвітлення цієї думки. Одним із найкращих серед них є Джон Коффі — головний герой роману Стівена Кінга «Зелена миля». Цей чоловік за до свого дару намагається врятувати від смерті двох дівчат, хоча його самого можуть запідозрити в убивстві. Урешті-решт, його засуджують до смертної кари за злочин, якого він не скоював, але на боці цієї мужньої та благородної людини — правда й читацькі симпатії.
По-друге, героїзм виявляється за якихось незвичайних, особливих умов, у які потрапляє той, хто мусить миттєво зробити свій вибір (а для цього він має бути щонайменше порядною людиною). Шкода тільки, що такі обставини часто виникають унаслідок безвідповідальності тих, чиїм посадовим обов’язком було уникнути таких ситуацій. Тому в героїчному гостро відчувається неминучий трагізм жертви, розплати за чужу вину. Прикладів цього і в історії, і в сучасному житті скільки завгодно: подвиг пожежників-ліквідаторів на Чорнобильській АЕС, самовідданість Небесної сотні, героїзм волонтерів під час АТО, які, ризикуючи життям, нехтуючи небезпеку, даючи власні кошти, допомагають бійцям і біженцям, що потребують їхньої до
Отже, на героїзм здатні лише мужні й шляхетні люди; він потребує готовності в надзвичайно важливий момент зробити вибір на користь тих, кому потрібні твої зусилля. Звичайно, це властиво тільки високоморальним людям і виявляється в їхніх учинках не щодня, а за особливих трагічних обставин, які вимагають жертовності.
Чи бувало, що ви були у іншому місті, регіоні чи навіть, можливо, країні, і там несподівано зустрічали свого друга? В такі моменти завжди думалося про те, який світ тісний, але чи правда це? Інколи не можна знайти маленького клаптику землі, щоб побути самим, щоб залишитися на одинці із собою. Та чи в цьому проблема, чи в просторі? На Землі є сто сорок девять мільйоннім кілометрів квадратних суші, на більше ніж п'ятий частині цієї території можна жити. Цього вдосталь. Тоді в чому проблема? Проблема не в квадратних кілометрах, а в нашому сприйняті світу.
Кожна людина з самого дитинства береться досліджувати цей світ. З однієї сторони він безмежний. Матеріалу для досвіду неймовірно багато. Але ми ростемо, і вже нам здається всього мало, мало часу, мало простору. Ми з головою стараємося поринути в щось нове. Перші сигарети, перший алкоголь, перший поцілунок і перше освідчення в коханні. Все буває в перше. З крайності в крайності кидаємося, а все бо хочемо осягнути щось нове, встигнути все. Ми розуміємо, що світ безмежний, але всього його пізнати неможливо і тоді поринаєш в буденність. День за днем, рік за роком, школа чи робота, дім і дорога якою ходиш щодня. Ким би ти не був, буденність завжди переслідуватиме і навіть вирвавшись із нею, вона наздожене тебе, пригорне в свої лещата і не даси поворухнутися . Вирватися можливо, але лиш трішки розширюючи свій простір він все ж залишаться обмеженим, а годинник тікає і тікає. Нам не дано пізнати весь світ, ми змушені жити в нашому тісному просторі, який обмежений нашою буденністю і в ній тісно, але для того щоб вирватися потрібний час, якого немає. Час - валюта, яку неможливо підробити, неможливо вкрасти чи позичити. Спішимо жити спішимо досліджувати світ, бо час обмежений.
Я вважаю, що героями стають лише ті люди, які можуть пожертвувати собою заради блага інших. Героїзм, як на мене, і є найвищим виявом людяності.
По-перше, тільки по-справжньому шляхетні люди, яким властиві співчуття, відповідальність, здатні відчувати чужу біду й віддати своє життя заради інших. Та часто героїзм є платою за чиюсь недосконалість, несправедливість. Можна пригадати чимало яскравих прикладів образного висвітлення цієї думки. Одним із найкращих серед них є Джон Коффі — головний герой роману Стівена Кінга «Зелена миля». Цей чоловік за до свого дару намагається врятувати від смерті двох дівчат, хоча його самого можуть запідозрити в убивстві. Урешті-решт, його засуджують до смертної кари за злочин, якого він не скоював, але на боці цієї мужньої та благородної людини — правда й читацькі симпатії.
По-друге, героїзм виявляється за якихось незвичайних, особливих умов, у які потрапляє той, хто мусить миттєво зробити свій вибір (а для цього він має бути щонайменше порядною людиною). Шкода тільки, що такі обставини часто виникають унаслідок безвідповідальності тих, чиїм посадовим обов’язком було уникнути таких ситуацій. Тому в героїчному гостро відчувається неминучий трагізм жертви, розплати за чужу вину. Прикладів цього і в історії, і в сучасному житті скільки завгодно: подвиг пожежників-ліквідаторів на Чорнобильській АЕС, самовідданість Небесної сотні, героїзм волонтерів під час АТО, які, ризикуючи життям, нехтуючи небезпеку, даючи власні кошти, допомагають бійцям і біженцям, що потребують їхньої до
Отже, на героїзм здатні лише мужні й шляхетні люди; він потребує готовності в надзвичайно важливий момент зробити вибір на користь тих, кому потрібні твої зусилля. Звичайно, це властиво тільки високоморальним людям і виявляється в їхніх учинках не щодня, а за особливих трагічних обставин, які вимагають жертовності.
Світ тісний і не тільки в просторі, а й у часі
Чи бувало, що ви були у іншому місті, регіоні чи навіть, можливо, країні, і там несподівано зустрічали свого друга? В такі моменти завжди думалося про те, який світ тісний, але чи правда це? Інколи не можна знайти маленького клаптику землі, щоб побути самим, щоб залишитися на одинці із собою. Та чи в цьому проблема, чи в просторі? На Землі є сто сорок девять мільйоннім кілометрів квадратних суші, на більше ніж п'ятий частині цієї території можна жити. Цього вдосталь. Тоді в чому проблема? Проблема не в квадратних кілометрах, а в нашому сприйняті світу.
Кожна людина з самого дитинства береться досліджувати цей світ. З однієї сторони він безмежний. Матеріалу для досвіду неймовірно багато. Але ми ростемо, і вже нам здається всього мало, мало часу, мало простору. Ми з головою стараємося поринути в щось нове. Перші сигарети, перший алкоголь, перший поцілунок і перше освідчення в коханні. Все буває в перше. З крайності в крайності кидаємося, а все бо хочемо осягнути щось нове, встигнути все. Ми розуміємо, що світ безмежний, але всього його пізнати неможливо і тоді поринаєш в буденність. День за днем, рік за роком, школа чи робота, дім і дорога якою ходиш щодня. Ким би ти не був, буденність завжди переслідуватиме і навіть вирвавшись із нею, вона наздожене тебе, пригорне в свої лещата і не даси поворухнутися . Вирватися можливо, але лиш трішки розширюючи свій простір він все ж залишаться обмеженим, а годинник тікає і тікає. Нам не дано пізнати весь світ, ми змушені жити в нашому тісному просторі, який обмежений нашою буденністю і в ній тісно, але для того щоб вирватися потрібний час, якого немає. Час - валюта, яку неможливо підробити, неможливо вкрасти чи позичити. Спішимо жити спішимо досліджувати світ, бо час обмежений.