Cердиться Березень, вітром бурхає, Аж голі дерева стогнуть та гнуться. Землю замерзлу вдень дощиком мочить, А на ніч морозом дужим стискає. Хмари збирає з усіх закутків неба, Що нікуди сонцю й глянуть на землю... Ринуть веснянії води рікою, Дороги та греблі всюди руйнують, Мокра ж хуртеча на полі і в лісі Билину зелену снігом вкриває...Сердиться Березень: серце віщує, Що скоро вже, скоро йому доведеться Квітню квітчастому, меншому брату, Своє королівство - землю віддати, І він замишляє ось що зробити: Квітня квітчастого, меншого брата, Ніби покликать до себе у гості... От зараз хмари роздмухав по небі, А сам поклонився сонцю ясному: Просить він в сонечка з неба (Буйнесенькі стануть теж у пригоді): Землю сушити, травицею вкрити, Первоцвітом, рястом гай уквітчати. Тільки що глянуло сонечко з неба - Вже й стежка біленька в'ється болотом, Пташка щебече в повітрі прозорім, Травиця зелена з снігу вилазить. Бачить, що сонечко щиро працює,- Пташок посилає Березень хитрий, Тих, що то з вирію просто летіли,- В гостину до себе брата прохати. Квітень, почувши запросини тії: - Поїду,- зрадівши, каже,- до брата!- Й очі веселі від щастя засяли. Зараз почав він ладнатись в дорогу: Лаштує чумацького воза; на пашу Рясту, фіалок готує для коней, А сам надягає шати зелені. - Гов! А куди це ти, братику, їдеш?- Хтось крикнув йому голосочком дитячим. Квітень оглянувсь та, скинувши оком, Молодшого брата - Травня побачив. Травень був хлопчик на диво вродливий: Як небо, очиці сині-блакитні, Шати на ньому із квітів веселих, Аж пахощі гарні віють від нього; В пишній короні росинки перлисті Так грають на сонці, немов самоцвіти. Скаже він слово, то так і здається, Що то соловейко в лузі співає. Квітень вітається з Травнем та й каже: - До Березня в гості, братику, їду!- Травень відразу чогось засмутився. - Знаєш що,- каже,- друже мій милий? Скажу тобі нишком дивнії речі: Матінка наша, Весна запашная, Бувало, малого мене пригортає Та часом зітхне і промовить тихенько: "Трьох вас, синів, я у світоньку маю,- Березень, старший,-дитина лукава..." Як візьмеш на воза ще човен та сани, Тоді рушай сміло до Березня в гості! - Слухає Квітень розумної ради Й на воза складає човен та сани...
Аж голі дерева стогнуть та гнуться.
Землю замерзлу вдень дощиком мочить,
А на ніч морозом дужим стискає.
Хмари збирає з усіх закутків неба,
Що нікуди сонцю й глянуть на землю...
Ринуть веснянії води рікою,
Дороги та греблі всюди руйнують,
Мокра ж хуртеча на полі і в лісі
Билину зелену снігом вкриває...Сердиться Березень: серце віщує,
Що скоро вже, скоро йому доведеться
Квітню квітчастому, меншому брату,
Своє королівство - землю віддати,
І він замишляє ось що зробити:
Квітня квітчастого, меншого брата,
Ніби покликать до себе у гості...
От зараз хмари роздмухав по небі,
А сам поклонився сонцю ясному:
Просить він в сонечка з неба
(Буйнесенькі стануть теж у пригоді):
Землю сушити, травицею вкрити,
Первоцвітом, рястом гай уквітчати.
Тільки що глянуло сонечко з неба -
Вже й стежка біленька в'ється болотом,
Пташка щебече в повітрі прозорім,
Травиця зелена з снігу вилазить.
Бачить, що сонечко щиро працює,-
Пташок посилає Березень хитрий,
Тих, що то з вирію просто летіли,-
В гостину до себе брата прохати.
Квітень, почувши запросини тії:
- Поїду,- зрадівши, каже,- до брата!-
Й очі веселі від щастя засяли.
Зараз почав він ладнатись в дорогу:
Лаштує чумацького воза; на пашу
Рясту, фіалок готує для коней,
А сам надягає шати зелені.
- Гов! А куди це ти, братику, їдеш?-
Хтось крикнув йому голосочком дитячим.
Квітень оглянувсь та, скинувши оком,
Молодшого брата - Травня побачив.
Травень був хлопчик на диво вродливий:
Як небо, очиці сині-блакитні,
Шати на ньому із квітів веселих,
Аж пахощі гарні віють від нього;
В пишній короні росинки перлисті
Так грають на сонці, немов самоцвіти.
Скаже він слово, то так і здається,
Що то соловейко в лузі співає.
Квітень вітається з Травнем та й каже:
- До Березня в гості, братику, їду!-
Травень відразу чогось засмутився.
- Знаєш що,- каже,- друже мій милий?
Скажу тобі нишком дивнії речі:
Матінка наша, Весна запашная,
Бувало, малого мене пригортає
Та часом зітхне і промовить тихенько:
"Трьох вас, синів, я у світоньку маю,-
Березень, старший,-дитина лукава..."
Як візьмеш на воза ще човен та сани,
Тоді рушай сміло до Березня в гості! -
Слухає Квітень розумної ради
Й на воза складає човен та сани...