Прочитайте тексти. Знайдіть засоби мовленнєвого
етикету. Обґрунтуйте доцільність їх використання автором і можливість
застосування в іншій ситуації спілкування. Вкажіть чні або
діалектні конструкції та їх роль.
I. Ми добре з вами знаємо чудесний звичай нашого народу, коли, приходячи
вулицею в найглухішому селі, один одного обов’язково привітає:
- Здорові були! А на відповідь:
- Драстуйте!
І то не обов’язково треба бути знайомими один одному, ні!
Це такий собі всенародний, сказать би, звичай, що знаменує собою
повагу громадян один до одного.
Це - пошана, це любов не тільки до свого земляка, гордість, що він твій
земляк, а це самогордість і самолюбов, що ти маєш за щастя мати такого
земляка і що є щаслива нагода його привітати (Остап Вишня).
II. Жандарм. Дай боже добрий вечір!
Микола. Дай боже здоровля!
Жандарм. Пере що в таку пізню пору не до вашої
хати набиваюся. Але там така страшна буря-куревільниця, що не дай
господи! Я з дороги збився, думав уже, що або замерзну де в заметі, або
вовкам на зуби попадуся (І. Франка).
III. За лісом стали в полі. Рекрут взявся прощатися з селом:
- Бувайте здорові, і свої, і чужі. Як чим докорив єм, то забудьте, але
благословіть у далеку дорогу. Всі поскидали капелюхи.
- Повертайси здоровий назад та не забавлєйси (В.Стефаник).
Ще з пелюшок пам’ятаю свою бабуню Ганну. Вона завжди вставала з ліжка після третіх півнів та одразу ставала до праці – готувала, шила, прибирала, у городі наводила лад. Бабуня казала, що її молодість припала на важкі часи. Усе необхідне для життя було потрібно заробляти наполегливою працею, з самого дитинства, ніщо не підносилося на срібному блюдечку. Але з часом це стало їй у великій пригоді, адже вона звикла до праці, казала, що вона приносить радість. Моя бабуня отримала професію, набила руку в своїй справі, тому її завжди шанували. Навіть на пенсії вона ніколи не била байдики. Хоч багато води сплило з часів її молодості, любов до праці допомагала їй не втрачати жаги до життя до глибокої старості.
Пам’ятник має чималі розміри. Висота бронзової кінної статуї – більше 10 метрів. Її встановлено на високому гранітному п’єдесталі, що імітує дикий неотесаний камінь (постамент спроектовано київським архітектором В.Ніколаєвим).
Гарцює неспокійний кінь. Міцною і вправною рукою стримує його полководець. Упевнено тримається він у сідлі, силою налито його могутню постать. Лівою рукою придержує гетьман кінський повід, правиця стискає булаву – символ гетьманської влади.
Докладно й ретельно зобразив скульптор одяг Хмельницького: козацький жупан, свиту, шаровари. Поблискує бронзою на боці шабля.
Погляд приковує лице гетьмана – настільки виразним зробив його скульптор. Глибокі зморшки перерізали високе чоло. Ще суворішим немолоде обличчя гетьмана роблять довгі козацькі вуса. Тяжка задума на чолі, втома й неспокій в очах. Незмірно тяжкою є відповідальність за людські життя, за долю народу.
Ще здалеку пам’ятник чітким силуетом вимальовується на тлі неба. Чудово гармонує кінна статуя з обрисами Софійського собору, що височіє неподалік.Объяснение: