-Так цього не було б, якби кожен слідкував хочаб за собою.
-Що ти маєш на увазі?
-Тобі подобається ,коли у лісі чи в парку сміття?
-Ні.
-Але чому це постійно трапляється?
-Бо багато людей не забирають з собою своє сміття.
-То виходить, що багатьом подобається жити на сміттєзвалищі? Ми заслуговуємо лише на таке, якщо самі його створююмо. Навколо нас те, що ми зробили.
-Я підняв обгортку. Пробач, мені дуже соромно. Я зовсім не хочу жити на смітнику, бо я людина. Тепер я розумію, що і тут треба чинити по-людськи. Бо лише ми відповідаємо за те, що нас оточує.
Гетьман пройшовся панською світлицею. Цей палац козаки захопили кілька годин тому. Натерта до блиску підлога сковувала ходу гетьмана. Вікна було запнуто важкими портьєрами, тому в кімнаті стояли сутінки. Після довгої їзди хотілося впасти на прикрашену химерними птахами отоманку й бодай хвилину спочити. Або ж опуститися в глибокий фотель і посидіти хвилину-другу.
Гетьман підійшов до вікна, відсунув завіску. Яскравий жмут світла перерізав кімнату навпіл, блискітками заграв на підлозі. Блискітки були різнокольорові, що високі вікна було прикрашено вітражами.
З передпокою долинув жіночий плач і гомін суперечки. Відчинивши важкі двері, зазирнув джура. Тут молодиця до гетьмана проситься. Дружина панського наглядача, отого, що людей тяжко мучив. Суд над тим виродком вже призначено… Просить на чоловіка зглянутися… Діти в неї…
З невеличкої скриньки на столі гетьман вийняв туго набитий грішми капшук .
- Отут , Петре, гроші… Для неї й дітей. Віддаси. А не можу. Усе суд вирішить
Відповідь:
Привіт, Олег. Як справи?
-Все нормально. Бачиш, ось морозиво їм.
-А навіщо обгортку кинув на землю?
-Ну то й що? Тут і без мене багато сміття.
-Так цього не було б, якби кожен слідкував хочаб за собою.
-Що ти маєш на увазі?
-Тобі подобається ,коли у лісі чи в парку сміття?
-Ні.
-Але чому це постійно трапляється?
-Бо багато людей не забирають з собою своє сміття.
-То виходить, що багатьом подобається жити на сміттєзвалищі? Ми заслуговуємо лише на таке, якщо самі його створююмо. Навколо нас те, що ми зробили.
-Я підняв обгортку. Пробач, мені дуже соромно. Я зовсім не хочу жити на смітнику, бо я людина. Тепер я розумію, що і тут треба чинити по-людськи. Бо лише ми відповідаємо за те, що нас оточує.
Пояснення:
Объяснение:
У панській світлиці
Гетьман пройшовся панською світлицею. Цей палац козаки захопили кілька годин тому. Натерта до блиску підлога сковувала ходу гетьмана. Вікна було запнуто важкими портьєрами, тому в кімнаті стояли сутінки. Після довгої їзди хотілося впасти на прикрашену химерними птахами отоманку й бодай хвилину спочити. Або ж опуститися в глибокий фотель і посидіти хвилину-другу.
Гетьман підійшов до вікна, відсунув завіску. Яскравий жмут світла перерізав кімнату навпіл, блискітками заграв на підлозі. Блискітки були різнокольорові, що високі вікна було прикрашено вітражами.
З передпокою долинув жіночий плач і гомін суперечки. Відчинивши важкі двері, зазирнув джура. Тут молодиця до гетьмана проситься. Дружина панського наглядача, отого, що людей тяжко мучив. Суд над тим виродком вже призначено… Просить на чоловіка зглянутися… Діти в неї…
З невеличкої скриньки на столі гетьман вийняв туго набитий грішми капшук .
- Отут , Петре, гроші… Для неї й дітей. Віддаси. А не можу. Усе суд вирішить