Речення з однорідними членами. Кома між однорідними членами Однорідними називаються члени речення, що виконують одну синтаксичну функцію та пояснюють той самий член речення. Однорідні члени речення мають такі ознаки: - займають позицію одного члена речення; - пов’язані між собою сурядним зв’язком; - пов’язані з тим самим членом речення підрядним зв’язком; - виражають однотипні поняття; - мають переважно однакове морфологічне вираження. Однорідними можуть бути як окремі члени речення (присудки, підмети, додатки, означення, обставини), так і цілі сполучення слів у середині речення: Були і ревнощі, і муки, і докори, і вірші, розпачем налиті — однорідні підмети. Там хати садками вкриті, срібним маревом повиті — однорідні присудки. І барвінком, і рутою, і рястом квітчає весна землю, мов дівчину, в зеленому гаю — однорідні додатки. Береги річки положисті, з великими піщаними плесами, з рідкими кущиками верболозу — однорідні означення. Яблуні дихали цвітом росяно, червоно, біло — однорідні обставини. Однорідні члени речення, що не мають при собі пояснюючих слів, називаються простими: Жито, пшениця і овес — усе разом поспіло й посохло. Однорідні члени речення, при яких є пояснюючі слова, називаються поширеними: На вулиці за хвірткою спинилося двоє перехожих — селянин у брилі і селянка з порожньою сулією з-під молока. Зверніть увагу! Не належать до однорідних членів речення: - слова, що повторюються з метою підкреслення тривалості дії, множини предметів: Іде Котигорошко тим лісом, іде та й іде; - слова у фразеологічних зворотах: ні риба ні м’ясо, і вдень і вночі, ні те ні се; - слова в однаковій формі, що виступають єдиним присудком: Піди виглянь надвір поєднання однорідних членів речення можуть бути: без сполучників, лише сполучниками сурядності, а також комбінованими — безсполучниковим і сполучниковим зв’язками: А я дивлюсь на сизий від води городець, на розпатлані дерева саду, на віхті туману — без сполучників. Широка й безкрая долина зачорніла поміж пологими горами — сполучник сурядності. Нехай же слово, слово золото, печалиться, сміється і цвіте — комбінований. Граматичними засобами вираження однорідності є сурядні сполучники: - єднальні: і (й), та (в значенні і), і-і, ні-ні, ані-ані: І сниться їй той син Іван і уродливий, і багатий. - протиставні: а, але, та (в значенні а), однак, проте, тільки, хоч, зате, а також парні сполучники хоч...але, хоч...проте, хоч...зате: Тече вода в синє море, та не витікає. - розділові: або, чи, а чи, хоч, чи то, як не...то, то...то, не то...не то, чи то...чи то, чи...чи: У Килини та Горпини як не свадьба, то родини. Розділові знаки між однорідними членами речення Кома ставиться: - між однорідними членами, коли немає сполучників: Не дивися так привітно, яблуневоцвітно, не милуй мене шовково, ясносоколово. - між однорідними членами речення, з’єднаними протиставними сполучниками: Полетіла б я до тебе, та крилець не маю. - між однорідними членами речення, з’єднаними повторюваними сполучниками: А човен колихається й колихається, вихоплює з пожмакованих хвиль то плескіт, то зітхання, то клекіт, то гнів. - між парами однорідних членів, з’єднаних сполучниками: Крик та гук, регіт та жарти стоять над річкою. - перед другою частиною парного сполучника як...так, не тільки...а й, хоч...але (та), не так...як, що з’єднує однорідні члени: Людина має бути не тільки здоровою, а й гарною. - коли частина однорідних членів речення з’єднана безсполучниково, а частина — повторюваними сполучниками і (й), та (= і), кома ставиться між усіма однорідними членами, у тому числі і між першими двома (перед першим сполучником): Я пам’ятаю вчительку мою, просту, і скромну, і завжди спокійну. Кома не ставиться: - коли розділові та єднальні сполучники вжиті один раз: Вода при березі починала каламутитись і жовкнути. - між двома дієсловами в однаковій формі, що вказують на рух і його мету: Ой ти, гарний Семене, прийди сядь коло мене. Але: Приходь, посидимо (різні форми дієслів); - між двома однаковими або близькими за значенням словами, з яких друге вжито з часткою не, якщо така словосполука є одним цілим: Вона на нього дивиться не надивиться, дише не надишеться. - у стійких фразеологічних висловах: ні риба ні м’ясо, і сміх і гріх, і вдень і вночі, ні живий ні мертвий, ні пуху ні пера тощо.
Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії. Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі. Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів. Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників. Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.