Який шлях обрати? Як дізнатися про моє призначення? Що робити в майбутньому? Перед кожною людиною в певний момент її життя постають ці питання. І саме тоді необхідно усвідомити багато речей.
Ще з самого дитинства кожен знає ким хоче стати. Але з роками мрії змінюються. Тепер людина має інше світосприйняття, тому їй необхідно чітко визначитися зі своїми цілями. І не просто зрозуміти ким вона себе бачить. Уперто йти до своєї мети – запорука успішного кар’єрного росту. Але як обрати власне свою професію? Пам’ятаєте ідею «сродної праці» Григорія Сковороди? Це означає, що людина має жити відповідно до її природних схильностей. На думку філософа, за такої умови вона буде щасливою, отримуватиме задоволення від процесу роботи, залюбки її виконуватиме, у іншому разі – незадоволення своїм життям завжди супроводжуватиме людину. Не слід забувати й про роль професії в суспільстві. Можливо, це зовсім не потрібно в сучасному світі. Тобто потрібно звертати увагу на актуальність фаху.
Вибір шляху в житті має зробити саме той, хто обирає. Казура Мікура говорив: «Якщо ти йтимеш за кимось, ти не загубишся. Але єдине, що ти бачитимеш – їх спини» Я погоджуюся із цими словами. Легко слідувати за кимось, важче робити вибір самому. Отож краще більше попрацювати та отримати більше, ніж повторити вже зроблене та не отримати нічого. І я не про матеріальну вигоду, а про духовне збагачення, коли дізнаєшся багато нового, розширюєш свій кругозір.
Обрати професію – відповідальний та важливий крок, але головне – залишатися людиною. Кожен ці слова розуміє по-різному, що й впливає на його вчинки та дії, і, як наслідок, на життя. На мою думку, залишатися людиною – слідувати своїм принципам, цінностям, бути добрим, співчутливим, справедливим. На щастя, ми маємо совість. Вона завжди до зрозуміти, коли робиш неправильно. Проте не слід плутати совість та занижену самооцінку, коли просто боїшся щось зробити, оприлюднити, осуду, нерозуміння інших. Але якщо це справді совість, вона завжди до застереже від помилок, тому необхідно прислухатися до свого внутрішнього голосу.
Отже, вибір свого шляху в житті – це відповідальний крок, який має бути обміркованим та свідомо зробленим самою людиною. Для цього потрібно звертати увагу на багато факторів; актуальність, чітко визначена мета, відповідність до природних схильностей у поєднанні з наполегливістю та працьовитістю до бути щасливим у своїй улюбленій справі. Проте не слід забувати про людяність, яка налагодить стосунки в суспільстві, а без них життя неможливе.
Одного разу ми з батьком пішли на риболовлю. Там він розказав мені історію, яка трапилася з ним у дитинстві. Тато розпочав історію з того, що була зима. Він зі своїми друзями пішли в ліс, щоб пограти в сніжки. Вони довго грали, сонце почало сідати, а небо темніти. Хлопці зрозуміли, що потрібно повертатися додому. Вже виходячи з лісу, маленький тато почув тихеньке скавчання. Він прислухався. Скавуління лунало з-за величезного припорошеного снігом дерева. «Я поспішив туди, - сказав тато. - За деревом в снігу я побачив мале цуценятко, що дуже замерзло». Він, не гаючи часу, схопив собаку, заховав у рукавицю і швидко побіг додому. Прибігши, він поклав цуценя і почав його гріти. Цуценятко зігрілося, вижило. «Все дитинство я провів з ним і ріс теж, разом з ним», - зауважив тато. Виріс з маленького кволого цуценяти величезний сірий собака, що назавжди залишився вірним татові, що врятував його від смерті. Коли батько закінчив розповідь, я зовсім по-іншому подивився на нього. Я ніколи і не здогадувався, що мій тато - справжній герой.
Відповідь:
Який шлях обрати? Як дізнатися про моє призначення? Що робити в майбутньому? Перед кожною людиною в певний момент її життя постають ці питання. І саме тоді необхідно усвідомити багато речей.
Ще з самого дитинства кожен знає ким хоче стати. Але з роками мрії змінюються. Тепер людина має інше світосприйняття, тому їй необхідно чітко визначитися зі своїми цілями. І не просто зрозуміти ким вона себе бачить. Уперто йти до своєї мети – запорука успішного кар’єрного росту. Але як обрати власне свою професію? Пам’ятаєте ідею «сродної праці» Григорія Сковороди? Це означає, що людина має жити відповідно до її природних схильностей. На думку філософа, за такої умови вона буде щасливою, отримуватиме задоволення від процесу роботи, залюбки її виконуватиме, у іншому разі – незадоволення своїм життям завжди супроводжуватиме людину. Не слід забувати й про роль професії в суспільстві. Можливо, це зовсім не потрібно в сучасному світі. Тобто потрібно звертати увагу на актуальність фаху.
Вибір шляху в житті має зробити саме той, хто обирає. Казура Мікура говорив: «Якщо ти йтимеш за кимось, ти не загубишся. Але єдине, що ти бачитимеш – їх спини» Я погоджуюся із цими словами. Легко слідувати за кимось, важче робити вибір самому. Отож краще більше попрацювати та отримати більше, ніж повторити вже зроблене та не отримати нічого. І я не про матеріальну вигоду, а про духовне збагачення, коли дізнаєшся багато нового, розширюєш свій кругозір.
Обрати професію – відповідальний та важливий крок, але головне – залишатися людиною. Кожен ці слова розуміє по-різному, що й впливає на його вчинки та дії, і, як наслідок, на життя. На мою думку, залишатися людиною – слідувати своїм принципам, цінностям, бути добрим, співчутливим, справедливим. На щастя, ми маємо совість. Вона завжди до зрозуміти, коли робиш неправильно. Проте не слід плутати совість та занижену самооцінку, коли просто боїшся щось зробити, оприлюднити, осуду, нерозуміння інших. Але якщо це справді совість, вона завжди до застереже від помилок, тому необхідно прислухатися до свого внутрішнього голосу.
Отже, вибір свого шляху в житті – це відповідальний крок, який має бути обміркованим та свідомо зробленим самою людиною. Для цього потрібно звертати увагу на багато факторів; актуальність, чітко визначена мета, відповідність до природних схильностей у поєднанні з наполегливістю та працьовитістю до бути щасливим у своїй улюбленій справі. Проте не слід забувати про людяність, яка налагодить стосунки в суспільстві, а без них життя неможливе.
Пояснення:
Одного разу ми з батьком пішли на риболовлю. Там він розказав мені історію, яка трапилася з ним у дитинстві. Тато розпочав історію з того, що була зима. Він зі своїми друзями пішли в ліс, щоб пограти в сніжки. Вони довго грали, сонце почало сідати, а небо темніти. Хлопці зрозуміли, що потрібно повертатися додому. Вже виходячи з лісу, маленький тато почув тихеньке скавчання. Він прислухався. Скавуління лунало з-за величезного припорошеного снігом дерева. «Я поспішив туди, - сказав тато. - За деревом в снігу я побачив мале цуценятко, що дуже замерзло». Він, не гаючи часу, схопив собаку, заховав у рукавицю і швидко побіг додому. Прибігши, він поклав цуценя і почав його гріти. Цуценятко зігрілося, вижило. «Все дитинство я провів з ним і ріс теж, разом з ним», - зауважив тато. Виріс з маленького кволого цуценяти величезний сірий собака, що назавжди залишився вірним татові, що врятував його від смерті. Коли батько закінчив розповідь, я зовсім по-іншому подивився на нього. Я ніколи і не здогадувався, що мій тато - справжній герой.