Я не впевнена, що хтось це пам`ятає, але це було. Колись, народився зайчик. Він був не єдиним, в своїй сем`ї. Його полюбляли, й шанували. Ніхто не міг його образити, тому що в нього був братець, який кожен раз захищав малого від других звірів. Але колись, зайчик на всіх образився, й втік з дому. Біг зайчику, біг, та й зустрів вовка. Він був не огидний, сірий, з м`яким хвостиком. Цей вовк не їв зайчиков, він був добрий. Але зайчик так налякався, що побіг закривши очі. Та с переляку "БУМЦ!" - Хто це? - запитав зайчик. - А ти хто? - хтось спитав теж саме. - Я зайчик, а ти? - відповів зляканим голосочком зайчик. - Мене звати Ася, я білочка. - відповіла Ася. - А мене звати Ігор, але мене ніхто ніколи не питав, як мене звуть. - без затримки пролунала відповідь. - Тоді ж, ми можемо бути друзями, так? - радісний голосочок з нетерпіння заспівував. - Егеж, можемо. - з непохітнисттю відвовів новий друг. - Я дуже рада новим знайомим, пішли до мене додому, я тебе на екскурсію за нетерпно лунали слова. Й пошли вони, на екскурсію. Обійшли весь лісочок, й ще більш познайомились. - Відтепер ми друзі. - заспівала Ася. - Да, ти мій друг. Таких друзів в мене ще не було, ніколи. - ворушивши лапкою відповів Ігор. - Але на цьому наша історія не закінчиться? - запитала подруга. - Ні, Асю. Я не хочу, щоб вона кінчиласья, тому ми не будемо її закінчувати. - відповів Ігор. Ступаючи по дорожці, тримаючись за лапки, нові друзі пішли далі. А ми, поки, залишимося тут. ∞Я очень старалась, со своим то знанием украинского∞ С любовью AliceKiss
Коломийська земля. 1926 р.” В селі Криворівні, перед жителями якої Франко виступив зі своєю пристрасною поезією в 1912 р., було встановлено гранітну плиту з написом: “В честь Іванові Франкові Гуцульщина. 1916-1926”. Польські шовіністи в 1928 р. намагалися знищити її, але пам’ятку жителі переховали, і з 1953 р. вона знаходиться у відкритому в селі літературно-меморіальному музеї Івана Франка1. На Личаківському кладовищі у Львові, де поховано письменника, у травні 1933 р. було урочисто відкрито пам’ятник великому Каменяреві, споруджений за ініціативою та на кошти робітничо- селянських мас і трудової інтелігенції Західної України. Бронзова композиція надмогильного пам’ятника виготовлена за проектом скульптора С. Литвиненка в майстерні Л. Тировича у Львові2. Недалеко від Коломиї, в селі Слободі, зберігся один з перших портретних пам’ятників Івану Франку, встановлений 1936 року з ініціативи письменника і етнографа Станіслава Вінценза, який був близько знайомий з автором “Вічного революціонера”. Виготовили пам’ятник народні умільці селяни-каменотеси Василь Остап’юк зі Слободи та Іван Кузьменко з Печеніжина. На мармуровій плиті висічено напис: “Вірую в силу духа. Пам’яті Івана Франка, сина цієї землі” не всім людям встановлюють памятники а тільки найкрашим з найкрашіх
Колись, народився зайчик. Він був не єдиним, в своїй сем`ї.
Його полюбляли, й шанували. Ніхто не міг його образити, тому що в нього був братець, який кожен раз захищав малого від других звірів.
Але колись, зайчик на всіх образився, й втік з дому.
Біг зайчику, біг, та й зустрів вовка. Він був не огидний, сірий, з м`яким хвостиком. Цей вовк не їв зайчиков, він був добрий.
Але зайчик так налякався, що побіг закривши очі.
Та с переляку "БУМЦ!"
- Хто це? - запитав зайчик.
- А ти хто? - хтось спитав теж саме.
- Я зайчик, а ти? - відповів зляканим голосочком зайчик.
- Мене звати Ася, я білочка. - відповіла Ася.
- А мене звати Ігор, але мене ніхто ніколи не питав, як мене звуть. - без затримки пролунала відповідь.
- Тоді ж, ми можемо бути друзями, так? - радісний голосочок з нетерпіння заспівував.
- Егеж, можемо. - з непохітнисттю відвовів новий друг.
- Я дуже рада новим знайомим, пішли до мене додому, я тебе на екскурсію за нетерпно лунали слова.
Й пошли вони, на екскурсію. Обійшли весь лісочок, й ще більш познайомились.
- Відтепер ми друзі. - заспівала Ася.
- Да, ти мій друг. Таких друзів в мене ще не було, ніколи. - ворушивши лапкою відповів Ігор.
- Але на цьому наша історія не закінчиться? - запитала подруга.
- Ні, Асю. Я не хочу, щоб вона кінчиласья, тому ми не будемо її закінчувати. - відповів Ігор.
Ступаючи по дорожці, тримаючись за лапки, нові друзі пішли далі.
А ми, поки, залишимося тут.
∞Я очень старалась, со своим то знанием украинского∞
С любовью AliceKiss
Коломийська земля. 1926 р.” В селі Криворівні, перед жителями
якої Франко виступив зі своєю пристрасною поезією в 1912 р., було
встановлено гранітну плиту з написом: “В честь Іванові Франкові
Гуцульщина. 1916-1926”. Польські шовіністи в 1928 р. намагалися
знищити її, але пам’ятку жителі переховали, і з 1953 р. вона
знаходиться у відкритому в селі літературно-меморіальному музеї
Івана Франка1.
На Личаківському кладовищі у Львові, де поховано письменника,
у травні 1933 р. було урочисто відкрито пам’ятник великому
Каменяреві, споруджений за ініціативою та на кошти робітничо-
селянських мас і трудової інтелігенції Західної України. Бронзова
композиція надмогильного пам’ятника виготовлена за проектом
скульптора С. Литвиненка в майстерні Л. Тировича у Львові2.
Недалеко від Коломиї, в селі Слободі, зберігся один з перших
портретних пам’ятників Івану Франку, встановлений 1936 року з
ініціативи письменника і етнографа Станіслава Вінценза, який був
близько знайомий з автором “Вічного революціонера”. Виготовили
пам’ятник народні умільці селяни-каменотеси Василь Остап’юк зі
Слободи та Іван Кузьменко з Печеніжина. На мармуровій плиті
висічено напис: “Вірую в силу духа. Пам’яті Івана Франка, сина
цієї землі” не всім людям встановлюють памятники а тільки найкрашим з найкрашіх