Треба зробити вправу у відносному присвійному та якісному наприклад: 1. Білі руки роботи бояться ,2 Чорному душу милом не відмиєш,3 зкрасивого лиця води не пити ,

Михайлик – головний герой твору «Гуси-лебеді летять». Цей твір було написано Михайлом Стельмахом. Насправді, сам Михайло Стельмах і описував власне дитинство в цьому творі. Саме він і є маленьким Михайликом. Саме з цієї причини автору можна довіряти – він напевно правильно описав своє сприйняття дорослого світу, а також ті почуття, які він відчував під час свого дитинства. Я можу сказати з упевненістю, що, незважаючи на всі труднощі і проблеми Михайлика, його дитинство було приємним часом, багато в чому тому, як він сприймав світ дорослих, з якими він жив і спілкувався протягом усього цього часу.
За час прочитання повісті у читача є можливість познайомитися з різними людьми, які оточували Михайлика. Зокрема, ми можемо дізнатися його матір і батька, а також бабусю і дідуся. Втім, про кого б конкретно з його родичів не йшла мова, в кожному випадку цілком розумно зробити висновок, що Михайлик сприймав світ дорослих як дуже добре місце для життя. Так, він був позбавлений багатьох радощів життя, наприклад, ковзанів, і йому було потрібно якось виходити з цієї ситуації, застосовувати свою кмітливість. Нерідко після цього батьки карали Михайлика. Втім, покарання не робили хлопчика зліше, навпаки, він виховувався в атмосфері любові і ласки.
Саме така добра і правильна атмосфера, яка була створена родичами для Михайлика, і дозволила йому рости доброю і освіченою людиною. Його завжди тягнуло до чогось прекрасного, наприклад, до читання. Зокрема, Михайлик зміг прочитати практично всі книги, які було можливо знайти в його селі. Він знайомився з різними людьми лише для того, щоб мати можливість попросити у них книгу і прочитати її.
Михайло Стельмах, звичайно ж, згадував лише найкраще, що було в його дитинстві. Цілком можна припустити, що насправді все було далеко не так добре, а у Михайлика могли виникати якісь проблеми з близькими людьми і родичами. Втім, навіщо згадувати погане? Воно поступово витісняється з пам’яті, де залишається лише найкраще.
Як мені здається, головний герой цього творіння, хлопчик по імені Михайлик, є гідним прикладом того, як важливе для кожної дитини правильне і гарне сприйняття дорослих і дорослого світу. Щоб кожен з нас, дітей, сприймав дорослих нормально, дорослі повинні вести себе зразково, тим самим подаючи гарний приклад дітям і створюючи в них бажання рости і вдосконалюватися.

У моїй родині живе загальна улюблениця — кішка Ліза. Зараз я вже не уявляю, що її колись не було в нашому домі, що колись ми жили без Лізи, — такою важливою істотою вона для нас стала. Але ще кілька років тому ми не думали ні про яку кішку . Правда, я постійно просила у мами дозволу завести якусь тварину, але вона була непохитна. І от якось раз ми виявили в під’їзді крихітну грудочку, яка тикала усім у ноги, шукаючи до та захисту. Спочатку мама винесла цій істоті теплого молока, а потім вже не змогла її залишити напризволяще. Так у нашому житті з’явилася Ліза. Спочатку вона була невизначеного кольору, худа і болюча. Але поступово, завдяки турботам моєї мами й увазі всієї нашої родини, ця істота перетворилася на чудову красуню, яку наш тато назвав Лізою. Мені здається, це ім’я підходить моїй улюблениці якнайкраще. У неї біла пухнаста шерсть, бірюзово -зелені очі та пишний рожевий носик і подушечки лапок. Моя улюблена кішка дуже пластична і граціозна, любить пострибати і пограти зі своєю улюбленою «мишкою ». З вигляду Ліза — сама доброта, однак це далеко не так. Ця розумна кішка володіє непростим характером, любить пустувати і навіть напаскудити. Але ми все одно її дуже любимо, тому прощаємо їй все. Так, Ліза ніколи не буде спілкуватися з тими, хто їй не подобається. Якщо до неї нечемно звертатися, вона може зашипіти або навіть подряпати. Але моя бабуся каже, що кішка завжди відчуває хороших людей і ні за що їх не скривдить. Тому нечемні гості нехай нарікають на себе. Крім того, Ліза дуже незалежна і самостійна. Вона може цілий день займатися своїми справами, не звертаючи на нас ніякої уваги, і підійде приголубитися тільки тоді, коли сама цього захоче. Але якщо їй щось потрібно, то ця ласунка завжди доб’ється свого — жодне серце не може встояти проти такої красуні. Бабуся називає Лізу природним барометром — вона допомагає їй передбачати погоду. Так, ми завжди дізнаємося, коли наближаються холода, — тоді Ліза спить, згорнувшись калачиком і заховавши ніс. А ще бабуся стверджує, що кішки здатні « намивати гостей». Тому, коли Ліза сидить на порозі і вмивається, бабуся передрікає, що з’являться гості. І дійсно, іноді вони приходять. А одного разу Ліза врятувала всю нашу сім’ю від загибелі. Вночі у нас почався витік газу і ніхто нічого не відчув, сплячи міцним сном. Але Ліза почала ходити з кімнати в кімнату і голосно кричати. Крізь сон мама кілька разів покрикувала на кішку, але коли прокинулася, то зрозуміла, чому Ліза не могла заспокоїтися. Вчасно мама закрила газ, вивела всіх на вулицю і провітрила квартиру. Так , завдяки Лізі, ми залишилися живі. Відтоді вся наша сім’я ще більше любить цю кішку, вважаючи її повноправним членом сім’ї. Зараз Ліза вже доросла. У неї кілька разів були кошенята, яких ми дружно всі разом прилаштовували «в добрі руки». Думаю, коли Ліза стане старою, ми залишимо собі одного кошеня, що буде дуже схоже на свою маму. Щоб наша дорога кішка завжди була поруч з нами … Сподіваємось наданий вище художній твір на українській мові про опис домашньої тварини — кота допоміг у написані власного твору про свою улюбленицю.