У наш нелегкий час, коли шкала цінностей повністю перевернута, коли матеріальні блага важать більше від духовних надбань, починає здаватися, що вже щезли благородство та честь, доброта та милосердя. Але це не так! Є цінності, які не зникнуть ніколи, на них не вплинуть історичні кризи. Ці цінності народжені, щоб жити вічно. Є така тонка і ніжна, сильна і мужня, недоторкана і незламна річ — гідність людської особистості. У житті людина зустрічається з чесністю та підлістю, щастям та горем; у житті бувають миті не тільки радості, а й страждання, душу перевертають всепоглинаюча любов і почуття ненависті; бувають такі ситуації, коли потрібно відмовлятися від чогось і йти на жертву задля блага рідної, близької людини, потрібно піднестися силою своїх думок, переконань над почуттями та емоційними поривами. Усе це вимагає гідності. Треба з гідністю жити, працювати, з гідністю користуватися матеріальними і духовними благами, на які ти маєш право, з гідністю переживати радість і горе, з гідністю хворіти і прожити свою останню годину, бо коли настане час відповідати за всі свої думки, слова та вчинки перед самим строгим суддею, якого не можна підкупити або вмовити, — перед своєю Совістю, не в кожного вистачить мужності зазирнути в її очі — на це здатна тільки людина, як зберегла свою гідність. У найважчих обставинах, навіть тоді, коли життя здається неможливим, не можна переступати ту межу, за якою кінчається володарювання розуму над нашими вчинками і починається темна стихія інстинктів та егоїстичних бажань. Треба берегти, утверджувати, розвивати, підносити свою гідність! Корінь гідності — у благородних переконаннях і думках, саме тому так важливо очистити свою душу від чорних думок і плекати у ній тільки добрі почуття. Гідність і чистота думки — речі взаємозалежні, бо не може людина з поганими думками та заплямованою совістю називатися гідною, і навпаки — якщо людина гідна, то вона ніколи не принизить себе до безчесних намірів або аморального вчинку. Людина, яка має гідність, завжди буде діяти згідно з законами честі та совісті, благородства та милосердя — вона ніколи не підставить підніжку, не встромить ножа у спину, не буде даремно давати обіцянки — вона за будь-яких обставин дивиться у вічі, незважаючи на те, хто перед нею — друг чи ворог. І все на своєму шляху ця людина зустрічає з високо підведеною головою, вона завжди дивиться тільки вперед, що б не чекало на неї у майбутньому — і долає всі перешкоди з гідністю. Гідність — це мудрість тримати себе в руках. Вона ніжна й тендітна і водночас міцніша від броні, бо єднає дух і тіло, бо в її основі — непорочність і чистота душі. Та якщо її занедбати, як відбувається самогубство і цілковите знищення — тлін і порох, душа всеспалюється, і залишаються тільки руїни. Благородство людської особистості виявляється в тому, наскільки мудро і тонко людина може визначити, що гідне і що негідне. Гідне повинно стати самою суттю духовної культури, негідне ж — викликати зневагу.
Є така тонка і ніжна, сильна і мужня, недоторкана і незламна річ — гідність людської особистості. У житті людина зустрічається з чесністю та підлістю, щастям та горем; у житті бувають миті не тільки радості, а й страждання, душу перевертають всепоглинаюча любов і почуття ненависті; бувають такі ситуації, коли потрібно відмовлятися від чогось і йти на жертву задля блага рідної, близької людини, потрібно піднестися силою своїх думок, переконань над почуттями та емоційними поривами.
Усе це вимагає гідності. Треба з гідністю жити, працювати, з гідністю користуватися матеріальними і духовними благами, на які ти маєш право, з гідністю переживати радість і горе, з гідністю хворіти і прожити свою останню годину, бо коли настане час відповідати за всі свої думки, слова та вчинки перед самим строгим суддею, якого не можна підкупити або вмовити, — перед своєю Совістю, не в кожного вистачить мужності зазирнути в її очі — на це здатна тільки людина, як зберегла свою гідність.
У найважчих обставинах, навіть тоді, коли життя здається неможливим, не можна переступати ту межу, за якою кінчається володарювання розуму над нашими вчинками і починається темна стихія інстинктів та егоїстичних бажань. Треба берегти, утверджувати, розвивати, підносити свою гідність!
Корінь гідності — у благородних переконаннях і думках, саме тому так важливо очистити свою душу від чорних думок і плекати у ній тільки добрі почуття.
Гідність і чистота думки — речі взаємозалежні, бо не може людина з поганими думками та заплямованою совістю називатися гідною, і навпаки — якщо людина гідна, то вона ніколи не принизить себе до безчесних намірів або аморального вчинку. Людина, яка має гідність, завжди буде діяти згідно з законами честі та совісті, благородства та милосердя — вона ніколи не підставить підніжку, не встромить ножа у спину, не буде даремно давати обіцянки — вона за будь-яких обставин дивиться у вічі, незважаючи на те, хто перед нею — друг чи ворог. І все на своєму шляху ця людина зустрічає з високо підведеною головою, вона завжди дивиться тільки вперед, що б не чекало на неї у майбутньому — і долає всі перешкоди з гідністю.
Гідність — це мудрість тримати себе в руках. Вона ніжна й тендітна і водночас міцніша від броні, бо єднає дух і тіло, бо в її основі — непорочність і чистота душі. Та якщо її занедбати, як відбувається самогубство і цілковите знищення — тлін і порох, душа всеспалюється, і залишаються тільки руїни.
Благородство людської особистості виявляється в тому, наскільки мудро і тонко людина може визначити, що гідне і що негідне. Гідне повинно стати самою суттю духовної культури, негідне ж — викликати зневагу.