Мова — одне із чудес, за до якого люди передають найтонші відтінки думок і почуттів. Вона віддзеркалює душу народу, його історію... Мова — то цілюще джерело, і хто не припаде до нього вустами, той усихає від спраги. Століттями мова народу була тією повноводою річкою, яку ми називаємо Поезією. Поетична грань живе в слові, і слово немислиме без неї, як немислима річка без води. Наша рідна мова — запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів. Проголошення незалежності дало право зайняти українській культурі належне їй місце. А основою, джерелом культури є материнська мова. А яка ж красива, яка милозвучна ота материнська рідна мова. Яка багата у висловах, порівняннях, метафорах, гіперболах тощо. Вони не можуть не вплинути на людські почуття. Скажімо, картина дощу з повісті «Микола Джеря» Нечуя-Левицького: «Море застогнало й загуло, як сосновий бір в час бурі. Берег закутався в туман та в дощ. Сонце зійшло за хмари. Все змішалось в одну мить і злилось докупи: і земля, і море. На морі стало поночі, і тільки вітер свистів, шипів та ревів, як звір.» Або ранок у лісі з казки «Хо» М. Коцюбинського: «Стрепенувся врешті ліс і собі заграв... Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у травичці комашня, розітнулося в гущині голосне щебетання й полинуло високо — туди, де небо міниться, де небо грає всякими барвами...» Характерною особливістю пейзажів «Дощ» та «Ранок у лісі» є багатство тропів, які впливають на почуття людини. Отже, українська мова — дар Божий. Вона багата, ніжна й ласкава, мудра, доброзичлива, глибокодумна, чиста, правдива. Ми низько вклоняємося нашим пращурам за воістину солов'їну мову! І нам — тим, хто живе нині на прадавній матінці-землі, треба багато зробити, щоб усі зросійщені українці зрозуміли велич та красу своєї мови.
Множина: черевики, кияни, силачі, дороги, лопати, товари, монастири, богатирі, борсуки, отамани, пивоварні, броварні, криниці, тривоги, презентації, декларації, організації, рестарації, апельсини, медалі, кишені, пироги, педагоги, директори.
Мова — то цілюще джерело, і хто не припаде до нього вустами, той усихає від спраги.
Століттями мова народу була тією повноводою річкою, яку ми називаємо Поезією. Поетична грань живе в слові, і слово немислиме без неї, як немислима річка без води.
Наша рідна мова — запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів.
Проголошення незалежності дало право зайняти українській культурі належне їй місце. А основою, джерелом культури є материнська мова.
А яка ж красива, яка милозвучна ота материнська рідна мова. Яка багата у висловах, порівняннях, метафорах, гіперболах тощо.
Вони не можуть не вплинути на людські почуття. Скажімо, картина дощу з повісті «Микола Джеря» Нечуя-Левицького: «Море застогнало й загуло, як сосновий бір в час бурі. Берег закутався в туман та в дощ. Сонце зійшло за хмари. Все змішалось в одну мить і злилось докупи: і земля, і море. На морі стало поночі, і тільки вітер свистів, шипів та ревів, як звір.» Або ранок у лісі з казки «Хо» М. Коцюбинського: «Стрепенувся врешті ліс і собі заграв... Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у травичці комашня, розітнулося в гущині голосне щебетання й полинуло високо — туди, де небо міниться, де небо грає всякими барвами...»
Характерною особливістю пейзажів «Дощ» та «Ранок у лісі» є багатство тропів, які впливають на почуття людини.
Отже, українська мова — дар Божий. Вона багата, ніжна й ласкава, мудра, доброзичлива, глибокодумна, чиста, правдива. Ми низько вклоняємося нашим пращурам за воістину солов'їну мову! І нам — тим, хто живе нині на прадавній матінці-землі, треба багато зробити, щоб усі зросійщені українці зрозуміли велич та красу своєї мови.