Дружба! Двоє друзів мандрували пустелею.Утомлені тривалою подорожжю,вони посперечалися. У гніві один ударив другого.Той відчув бвль,але нічого не сказав.Він вивів на піску <Сьогодні мій найкращий друг ударив мене>. Мандрівники продовжували йти й натрапили на оазис.Вони вирішили скупатись у водоймі.Той,кого вдарили,мало не потонув,але друг урятував його.Коли отямився,він вирізьбив на камені <Сьогодні мій найкращий друг уряиував мені життя>. Той,хто вдарив свого друга,а потім урятував йому життя,здивувався: Коли я тебе образив,ти написав на піску,а тепер пишеш на камені.Чому? Друг відповів: Коли хтось нас ображає,ми повинні написати це на піску,щоб вітри могли стерти.Але коли хтось робить нам добре,ми повинні викарбувати це на камені,щоб жоден вітер не зміг стерти з нашой пам`яті. Навчімося писати образи на піску і викарбовувати вдячність на камені.
І даль небес холодних, синіх дарує знов життя мені (Л. Первомайський). Чомусь слова ці в голові прокручуються знову й знову коли дивлюсь я у далечінь. У синю й непросвітню. Море... Дні які тут проводиш здаются хоч і холодними, але сонячними, тихими і загадковими. Сонце посміхається і немов милується своїм відображенням у синій, спокійній воді. Я чую музику. Чуршить водичка, вибивається на волю, мов біжить кудись... І знову буду вдивлятися у синій небокрай, прислуховуватись і знову з моїх думок мене виведе лише крик мами, яка довго не могла мене найти... Ці дні пролетять, повні сонця й музики...
Двоє друзів мандрували пустелею.Утомлені тривалою подорожжю,вони посперечалися.
У гніві один ударив другого.Той відчув бвль,але нічого не сказав.Він вивів на піску <Сьогодні мій найкращий друг ударив мене>.
Мандрівники продовжували йти й натрапили на оазис.Вони вирішили скупатись у водоймі.Той,кого вдарили,мало не потонув,але друг урятував його.Коли отямився,він вирізьбив на камені <Сьогодні мій найкращий друг уряиував мені життя>.
Той,хто вдарив свого друга,а потім урятував йому життя,здивувався:
Коли я тебе образив,ти написав на піску,а тепер пишеш на камені.Чому?
Друг відповів:
Коли хтось нас ображає,ми повинні написати це на піску,щоб вітри могли стерти.Але коли хтось робить нам добре,ми повинні викарбувати це на камені,щоб жоден вітер не зміг стерти з нашой пам`яті.
Навчімося писати образи на піску і викарбовувати вдячність на камені.
Чомусь слова ці в голові прокручуються знову й знову коли дивлюсь я у далечінь. У синю й непросвітню. Море... Дні які тут проводиш здаются хоч і холодними, але сонячними, тихими і загадковими. Сонце посміхається і немов милується своїм відображенням у синій, спокійній воді. Я чую музику. Чуршить водичка, вибивається на волю, мов біжить кудись... І знову буду вдивлятися у синій небокрай, прислуховуватись і знову з моїх думок мене виведе лише крик мами, яка довго не могла мене найти... Ці дні пролетять, повні сонця й музики...