Вбору снігу мало. то там то сям проглядає крізь порошу трава з примерзлими до землі зеленими чубчиками, стримлять низенькі пеньки з жовтуватою, немов старий мед, смілкою на зрізах. тихо навкруги й затишно. тільки часом шелесне по гіллі вальок снігу, струшений вітром з верхові аж он під старою сосною латка шишок рябіє. ба! ще одна впала. ось де він, дроворуб! олесь стає навшпиньки й крадькома пнеться на косогір. зачувши людину, дятел перестав цюкати, повів гартованим дзьобом з боку в бік і націлив його на олеся: чого тобі тутечки? здригнувся, хльоснув крилом по корі і зник, залишивши у вузенькому дуплі шишку. олесь хотів дістати її і покуштувать, та передумав — і притулився вухом до стовбура. його ледве помітно розгойдувало, під корою щось жалібно скрипіло, а внизу під підошвами в олеся ворушилось коріння знайти прислівники
Вітер колише трави(_ _ _,іменник) шовкові. Вітер коси(_ _ _,іменник) розплітає у зорі(іменник, _ _ _). Вечір в небі розкидає янтарі(іменник, _ _ _). Ніжність(іменник, _ _ _) мені(займенник,_ _ _) подарувала верба. Нічка крила(іменник, _ _ _) опустила, ліс(іменник, _ _ _) і поле(іменник, _ _ _) полонила. Душа тужить за просторами(іменник, _ _ _) степу(іменник, _ _ _) .У фіалок(іменник, _ _ _) очі(іменник, _ _ _) сині закохався я. Любить людей(іменник, _ _ _) мене(займенник,_ _ _) навчила мати і рідну землю(іменник, _ _ _)…