Тема голодомору бентежить серця навіть ситих та задоволених життям людей сьогодення. Ми часто зустрічаємо цю тему у творах української літератури. Ми жахаємося страшних та шокуючих подробиць життя тогочасних українців. На сторінках новел, оповідей та романів ніби оживають усі жахіття того часу.
Матері, що вбивають своїх дітей, аби вони не мучились голодом, брати, що вбивають один одного за краюху хлібу. Зараз дуже просто засуджувати такі вчинки, називаючи їх негуманними, але що би ми зробили самі, не дай бог, потрапивши на їхнє місце.
Цей період в житті та історії України є справжньою перевіркою на людяність, спроможність вижити в екстремальних умовах та балансувати між тваринністю та людською гідністю. На долю людей випало неабияке випробування, битва не на життя, а на смерть, і ми сьогодні не вправі засуджувати їх. Ми можемо лише зробити свої висновки та усіма силами не допустити подібних явищ у майбутньому. Ми ні в якому разі не маємо забувати про ці страшні події початку ХХ століття, коли цілі сім’ї вимирали в селах від того, що їм нічого було їсти.
На превеликий жаль, ця тема сьогодні стає об’єктом піар-кампаній багатьох політиків, що спекулюючи на людському горі намагаються заробити собі більший рейтинг. Такими речами не можна спекулювати. Ця чорна смуга в житті українців, що торкнулася кожної сім’ї, не може бути предметом інформаційної або політичної торгівлі. Складається враження, що тест на людяність сучасники не пройшли, на відміну від тих, хто пережив голодомор та зумів залишитися людиною та не втратити гідність та людську подобу. Пам’ятаймо, вшануймо пам'ять загиблих від жорстокого геноциду українців, та залишимо це в минулому, не спекулюючи на чужому горі – залишаймося людбми
За традицією ми всім класом двічі роком, восени і, виїжджаємо усе разом на природу. Набираємо продуктів, беремо м'ячі, гітару й, звісно, магнітофон. Улюблене місце нашого відпочинку - одне із мальовничих берегів річки Уди. На цього разу ясним осіннім днем ми розташувалися біля води, аж раптом хтось тихенько сказав: — Дивіться, хтось пливе. Самого плавця ми побачили не відразу. Його присутність виявляли лише кола, які розходилися за водою. Це було якесь велике тварина. Над водою виднілася голова і задня частина тулуба. Складалося враження, нібито поруч пливуть деякі невеликих темних предмети. — І це ж бобер! - вигукнув хтось із хлопців. — Так, точно він, — підтвердила вчителька Інна Василівна. - Бобер - це тварина з цінним хутром. Бобры занесені до Червоної книги України. Дивіться, як гарно пливе. Доплыв до берега, бобер зник під водою. За кілька секунд знову з'явився і в поверхні води, цього разу тримають у лапах щось подібне на уламок товстого ціпка. Він діловито виліз до берега і почав гризти свою ношу. Це було кореневища білої до водної лілеї. Поки бобер снідав, ми розглядали його. Він нагадував звичайну миша, але підвищену вдесятеро. Шеи у тварин майже немає. Важить бобер приблизно кілограмів двадцять п'ять. Шерстка видалася темній, може, тому, що мало лише виліз із води. Особливу увагу викликав хвіст бобра. — Подивіться, — сказала одне з дівчаток, — його хвіст нагадує весло! — А хвіст у бобра справді служить кермом, — підтвердила вчителька. - Він користується їм, коли занурюється чи спливає на поверхню. Хвіст робить різкі коливальні руху, і збільшує цим швидкість рухів тварин. А хвіст у бобра - цей засіб захисту. — Де живуть бобри? - поцікавився я. — Бобер з бобрихой викопують кілька постійних і тимчасових жител. Вони намагаються прокласти нори в підвищених місцях берега. У бобрів є нори, де їх харчуються, - це «їдальня», відпочивають - це «спальна». Підземні містечка рік у рік розширюються, переміщуючись вздовж берега, оскільки разом із зруйнованими норами поруч з'являються нові. — Я читав, — сказав Толя, — що бобри будують хатки з хмизу, стовбурів дерев. - Якщо водосховище має низький берег, тварині важко рити нору. Ось тут інша можна знайти кмітливість і робить собі хатинку з хмизу. Такі хатки помітні на лісових болотах й у широких, залитих водою заплавах малих річок і струмків. Пойма - це найкраще місце, яке заливається водою під час повені. — Чому раніше ми бачили тут бобрів? — Поява бобра річці свідчить у тому, що річка оздоровляется. Хазяїн чия діяльність людини завдає природі багато шкоди. Наприклад, колись розорювалися берега, ці місця засівали кормовими культурами. Під час дощів вода змивала землю у ріку. Річка міліла, разом із стоками до неї траплялися хімікати, добрива. Гибла риба, бобри пішли геть. Нині ж річку почали захищати. Біля неї не випасають худобу, немає жодної господарську діяльність. Щоб ви, діти, знали, мала ріка Уди - одне з приток великої річки Сіверський Донець. Вона протікає за п'ять областей: через три українські - Харківську, Луганська і Донецьку - і ще дві російські - Білгородську і Ростовську. І тепер п'ять областей спільно виконують програму оздоровлення Сіверського Дінця та приток. — Тепер мені зрозуміло, чому ми бачили бобрів! - вигукнув Костянтина. — Та й ні лише бобрів, — зауважив Сергій, — ось дикі качки плавають. Це ж ознака те, що люди обережнішим почали ставитися до природи. Навіщо треба дбайливо ставитися до природи? Берегти природу - це любити батьківщину. Природа - те й здоров'я, і душевному здоров'ї всього живого. Невипадково в усьому світі відводиться таку велику увагу екологічні проблеми. Вирушаючи додому, ми довго озиралися те місце, де побачили бобра. Хтось казав: — Бувайте, боброва ріка!
Объяснение:
Тема голодомору бентежить серця навіть ситих та задоволених життям людей сьогодення. Ми часто зустрічаємо цю тему у творах української літератури. Ми жахаємося страшних та шокуючих подробиць життя тогочасних українців. На сторінках новел, оповідей та романів ніби оживають усі жахіття того часу.
Матері, що вбивають своїх дітей, аби вони не мучились голодом, брати, що вбивають один одного за краюху хлібу. Зараз дуже просто засуджувати такі вчинки, називаючи їх негуманними, але що би ми зробили самі, не дай бог, потрапивши на їхнє місце.
Цей період в житті та історії України є справжньою перевіркою на людяність, спроможність вижити в екстремальних умовах та балансувати між тваринністю та людською гідністю. На долю людей випало неабияке випробування, битва не на життя, а на смерть, і ми сьогодні не вправі засуджувати їх. Ми можемо лише зробити свої висновки та усіма силами не допустити подібних явищ у майбутньому. Ми ні в якому разі не маємо забувати про ці страшні події початку ХХ століття, коли цілі сім’ї вимирали в селах від того, що їм нічого було їсти.
На превеликий жаль, ця тема сьогодні стає об’єктом піар-кампаній багатьох політиків, що спекулюючи на людському горі намагаються заробити собі більший рейтинг. Такими речами не можна спекулювати. Ця чорна смуга в житті українців, що торкнулася кожної сім’ї, не може бути предметом інформаційної або політичної торгівлі. Складається враження, що тест на людяність сучасники не пройшли, на відміну від тих, хто пережив голодомор та зумів залишитися людиною та не втратити гідність та людську подобу. Пам’ятаймо, вшануймо пам'ять загиблих від жорстокого геноциду українців, та залишимо це в минулому, не спекулюючи на чужому горі – залишаймося людбми