Які слова називають власне українськими

Власне українська лексика — це слова, що витворилися в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності, засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони становлять основу української лексики і формують національні ознаки мови. До таких слів можна віднести: людина, держава, громада, приміщення, борщ, гай, будинок, свита, віхола, щоденник та багато інших. Їх легко виділити в такий б: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається іншим, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, навпростець.

Власне українська лексика має:

• звукосполучення оро, оло, ере, еле: голова, берег, золото, город;

• початкове звукосполучення йе: єдин (один), єлень (олень), єлей (олія);

• іменникові суфікси -тель, -ство: учитель, мислитель, братство;

• префікси воз-, со-, пред-: воздвигнути, возлюбити, воздати, премудрий, преподобний;

• суфікси -ущ, -ащ, -ящ: трудящий, грядущий.

Українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи.

Запозичення йшли усним та писемним шляхом і в різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови і стали цілком українськими словами. Такими є грецизми: вишня, огірок, лиман, левада тощо. Тільки науковий етимологічний (за походженням) аналіз може показати, з якої мови прийшло слово і що воно в тій мові означало.

Більшість сучасних українських імен також є запозиченнями. Крім початкових звуків а, ф, грецькі запозичення можуть позначатися наявністю звукосполучень пс, кс (психолог).