З поданих збірними іменниками складуть твір за темою „Восени на городі ": картоплиння, бурячиння ,кукурудзиння, квасолиння , городина, листя ,селянство
Рано чи пізно кожен з нас замислюється про своє призначення і місце в світі. Іноді це відбувається в юності, а іноді люди проживають життя, не замислюючись, і в старості пожинають плоди безглуздо прожитих років. Мені здається, що думати про своє призначення важливо і потрібно, адже від цього може залежати доля. Пошуки себе і свого місця в світі – завдання непросте, однак, чим раніше людина починає замислюватися про це, тим краще. Місце в світі – це, насамперед, професія. Я вирішила стати вчителем, тому що саме в цій професії я зможу відчувати, що приносять реальну користь. У сучасному світі дітям часто бракує любові, живого людського спілкування, грамотного ради. Нинішні батьки потопають у власних щоденних турботах, і часто їм не до дітей. Я впевнена, що школа може впоратися з цією проблемою. Хороший вчитель – це не тільки викладач певної дисципліни, але ще друг і наставник. Тому так важливо давати дітям тепло й увагу, у першу чергу. Кожна людина прагне до гармонійного життя, нехай навіть несвідомо. Однак гармонію кожен уявляє по-своєму. Я вважаю, що важливо реалізувати себе у всіх сферах життя, тому в майбутньому мені б хотілося створити сім'ю і виховати хороших дітей. Таким чином, питання про пошук свого місця в житті – питання дуже складне, і може знадобитися дуже багато часу, щоб відповісти на нього. При цьому очевидно, що варто замислюватися про такі речі, щоб згодом не довелося каятися в своєму бездіяльності або гірких помилок, скоєних в поспіху. Для себе я вирішила, чого хочу і до чого варто прагнути. Сподіваюся, що обставини будуть складатися сприятливо, і моє життя буде цікавою, насиченою і гармонійною.
Улітку багато людей задіяні у праці на полі. Хто догляда овочі, хто косить траву, а хто вже збира перші врожаї. Відпочиваючи за містом, я часто гала за такими працьовитими людьми і мені дуже подобалась їх старанність. Наприклад, ви можете запитати: «Що може зацікавити у праці звичайного косаря?». Та чи знаєте ви — наскільки, це клопітка робота? Тільки но сонце починає сходити на небі, а косар вже прямує на своє поле. Спочатку він обходить і обдивляється траву, вибирає з неї гілля, що можє заважати і починає точити косу. До роботи він приступа завзято і починає прокошувати невеликі рядки один за одним відкидаючи траву в один бік. Під час замаху косар стоїть прямо і опирається на одну ногу. Працює довго, майже до обіду, без перепочинку, а опісля знову береться за діло з тією самою енергією. Я дуже поважаю таких людей, за їх силу і характер.
