Я ніколи не мріяла стати директором школи, оскільки, як мені здається, це дуже складна і відповідальна робота. А ще вона дуже нервова. Треба продумати геть усе: і щоб вчителів на школу вистачало, і щоб розклад уроків не мав накладок, і просто, щоб усі (вчителі, учні та їхні батьки) були задоволені. А це непросто.
Але, якби мені хоч на тиждень вдалося стати директором, я почала б з посмішки… Це дивно, скажете ви, як посмішка до тобі у роботі? А я вважаю, що до Від посмішки, як відомо, всім стає світліше. Не хочу, щоб мене боялися і питали в секретаря у якому я гуморі. А ще я намагалась би знаходити добрі слова для кожного вчителя і для кожного учня. Це дуже важливо, бо, як кажуть, добре слово і коту приємне. Можливо так мені вдалося б на цей тиждень зробити в школі більш домашню атмосферу. А можливо і ні. Хто знає. Треба спробувати.
Одразу вибачаюся, почала писати і трохи занесло і з мініатюрою і з усмішкою. Прибереш те, що не підійде.
Зима у нас, як відомо, останнім часом якась не зимова. Бо лінива стала. Лінується і сніжком притрусити і морозцем обдати. Якась напасть, а не зима. Ні дітям тобі погратися у сніжки, ні дорослим поскиглити, коли ті приходять додому немов сніговики.
Он раніше, - дід розповідав, - ще з кінця жовтня–початку листопада починало падати на голову (раз сніг, раз бурулька – тут як поталанить). А тут на початку грудня щось випало, і нате: наступного дня вже майже нічого нема. Ну хіба що калюжі і тонкий льодок де-не-де. Це щоб веселіше падати було: береш розгін на ковзанці і летиш у калюжу. Якщо по дорозі нікого не зачепиш, то бухнешся, а як зачепиш – бухнетеся обоє. А хто казав, що буде легко?..
«То все від ліні зимової», - каже мій дід. А він на зимах знається. Всю війну пройшов пішки і розповідає, що тепліше за мінус десять зимою не було. «Отоді вона не лінувалася, тоді ого-го! Фріци геть вимерзли – таке робилося. То вона нам так допомагала: їх брала, а нас – ні. Що за зими були! Холодильників не треба було, кашу винесеш на мороз – одразу холодець! Хоч бийся нею… Може воно зараз і краще, тепліше, але тоді якось веселіше було».
А я оце собі думаю, може вона просто втомилася і зараз відпочиває після тих воєнних трудозим?
Я ніколи не мріяла стати директором школи, оскільки, як мені здається, це дуже складна і відповідальна робота. А ще вона дуже нервова. Треба продумати геть усе: і щоб вчителів на школу вистачало, і щоб розклад уроків не мав накладок, і просто, щоб усі (вчителі, учні та їхні батьки) були задоволені. А це непросто.
Але, якби мені хоч на тиждень вдалося стати директором, я почала б з посмішки… Це дивно, скажете ви, як посмішка до тобі у роботі? А я вважаю, що до Від посмішки, як відомо, всім стає світліше. Не хочу, щоб мене боялися і питали в секретаря у якому я гуморі. А ще я намагалась би знаходити добрі слова для кожного вчителя і для кожного учня. Це дуже важливо, бо, як кажуть, добре слово і коту приємне. Можливо так мені вдалося б на цей тиждень зробити в школі більш домашню атмосферу. А можливо і ні. Хто знає. Треба спробувати.
Одразу вибачаюся, почала писати і трохи занесло і з мініатюрою і з усмішкою. Прибереш те, що не підійде.
Зима у нас, як відомо, останнім часом якась не зимова. Бо лінива стала. Лінується і сніжком притрусити і морозцем обдати. Якась напасть, а не зима. Ні дітям тобі погратися у сніжки, ні дорослим поскиглити, коли ті приходять додому немов сніговики.
Он раніше, - дід розповідав, - ще з кінця жовтня–початку листопада починало падати на голову (раз сніг, раз бурулька – тут як поталанить). А тут на початку грудня щось випало, і нате: наступного дня вже майже нічого нема. Ну хіба що калюжі і тонкий льодок де-не-де. Це щоб веселіше падати було: береш розгін на ковзанці і летиш у калюжу. Якщо по дорозі нікого не зачепиш, то бухнешся, а як зачепиш – бухнетеся обоє. А хто казав, що буде легко?..
«То все від ліні зимової», - каже мій дід. А він на зимах знається. Всю війну пройшов пішки і розповідає, що тепліше за мінус десять зимою не було. «Отоді вона не лінувалася, тоді ого-го! Фріци геть вимерзли – таке робилося. То вона нам так допомагала: їх брала, а нас – ні. Що за зими були! Холодильників не треба було, кашу винесеш на мороз – одразу холодець! Хоч бийся нею… Може воно зараз і краще, тепліше, але тоді якось веселіше було».
А я оце собі думаю, може вона просто втомилася і зараз відпочиває після тих воєнних трудозим?