Складовою частиною героїчного епосу нашого народу є історичні пісні. їх поява припадає десь на початок XV століття. Тематично вони пов’язані з боротьбою проти турецько-татарських завойовників та боротьбою проти власних та польських панів. У них подається народна оцінка історичних подій та історичних осіб. Ду́ма — ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI—XVIII століть. Дума (козацька дума) — жанр суто українського речитативного народного та героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні.
Одного разу посадили великий новий ліс: дуби, липи, берест. Росли саджанці повільно, а бур’яни між ними – швидко. Не давали вони маленьким деревцям вирости, піднятися. Не знали люди як бур’янів позбутися. От і старший лісник порадив посадити поміж дерев берізки. Вони, мовляв, ростуть швидко і знищать бур’яни, бо залишать їх без сонця. Так і зробили. Через кілька років підросли берізки, знищили геть усі бур’яни, але й іншим деревам не давали росту, заступали їм сонце. Вирішили зрубати берізки. Був ясний, сонячний вересневий день. Послали бригаду лісорубів. Берізки з білими стовбурами, золотистими листочками на тлі яскраво-синього неба були такими гарними! Зупинилися лісоруби, завмерли від краси. Не піднялась рука з сокирою вчинити розправу над деревами. Розміркували, що можна інші деревця пересадити на окремі ділянки. І досі росте білокорий березовий гай, даруючи людям насолоду. Гарна береза, та все ж наймальовничіша вона восени, коли кожний її листочок виблискує, наче виграє на сонці. Недаремно ж кажуть «Золота береза».
Ду́ма — ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI—XVIII століть. Дума (козацька дума) — жанр суто українського речитативного народного та героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні.
Одного разу посадили великий новий ліс: дуби, липи, берест. Росли саджанці повільно, а бур’яни між ними – швидко. Не давали вони маленьким деревцям вирости, піднятися. Не знали люди як бур’янів позбутися. От і старший лісник порадив посадити поміж дерев берізки. Вони, мовляв, ростуть швидко і знищать бур’яни, бо залишать їх без сонця. Так і зробили. Через кілька років підросли берізки, знищили геть усі бур’яни, але й іншим деревам не давали росту, заступали їм сонце. Вирішили зрубати берізки.
Був ясний, сонячний вересневий день. Послали бригаду лісорубів. Берізки з білими стовбурами, золотистими листочками на тлі яскраво-синього неба були такими гарними! Зупинилися лісоруби, завмерли від краси. Не піднялась рука з сокирою вчинити розправу над деревами. Розміркували, що можна інші деревця пересадити на окремі ділянки. І досі росте білокорий березовий гай, даруючи людям насолоду.
Гарна береза, та все ж наймальовничіша вона восени, коли кожний її листочок виблискує, наче виграє на сонці. Недаремно ж кажуть «Золота береза».