У якому варіанті всі слова стосуються руху за створення українського університету у Львові на початку 20 ст.? а ти», товариство «Сокіл», Анжей Потоцький; б) 3000 народних українських шкіл, Мирослав Січинський; в) Наукове товариство ім. Т. Шевченка, народні віча, РУРП; г) Адам Коцко, арешти та засудження, Андрей Шептицький.
7. У якому варіанті названо лідерів політичних партій підавстрійської України початку 20 ст.? а) Дмитро Антонович, Юрій Коллард, Дмитро Познанський; б) Кость Левицький, Михайло Павлик, Микола Ганкевич; в) Микола Порш, Володимир Винниченко, Симон Петлюра; г) Євген Чикаленко, Борис Грінченко, Сергій Єфремов.
8. Про кого йдеться у фрагменті з джерела? «В Палаті панів промовляв в дні 28 червня 1910 р. та підніс свій авторитетний голос в справі українського університету. Він виказував, що утворення українського університету у Львові уважає справою конче важною і конечною. Се була перша промова Українця в Палаті панів...» (К. Левицький) а) Августин Волошин; б) Михайло Грушевський; в) Іван Франко; г) Андрей Шептицький.
10. Про причини якого соціально-економічного явища в західноукраїнських землях ідеться у фрагменті зі статті І. Франка? «Галичина була “перелюднена”, мала надто розвинений поділ селянської землі і дуже малі заробітки. Галичина – край браку засобів для існування – їжі, освіти, а також прав і свобод людини. Матеріальна скрута, немилосердний грабіж і зловживання владою поміщиками, тобто відсутність правової опіки, неспроможність себе захистити... Залишаючи свої оселі, речі, родичів, хай яку господарку, всі як один відповідають: “Нема чого тут триматися, не дочекаємось нічого доброго”». а) скасування кріпацтва; б) завершення промислового перевороту; в) розвиток ко оперативного руху; г) трудова міграція.
11. Установіть відповідність між іменами історичних діячів початку 20 ст. та стислими характеристиками. 1 Іван Франко 2 Кость Левицький 3 Іван Боберський 4 Кирило Трильовський А співзасновник Національно-демократичної партії, пізніше її голова, очолював рух українських парламентарів за український університет і реформу виборчої системи в Галичині Б автор публіцистичного твору «Україна ірредента» (1895), у якому обстоював ідею історичної правомірності домагань українців на окрему самостійну державу В організатор сокільсько-січового руху, автор підручників з фізичного виховання молоді, у 1908–1914 рр. голова «Сокола» Г засновник культурно-спортивної організації «Січ» (1900) у Галичині, один з лідерів РУРП Д автор близько 5000 художніх і наукових праць, перший голова (до 1898 р.) та один з основних ідеологів Русько-української радикальної партії
12. Доповніть твердження. Для економічного розвитку західноукраїнських земель на початку 20 ст. було характерним… а) зменшення кількості міського населення; б) домінування вугледобувної та залізорудної промисловості; в) виробництво й первинна обробка сировини; г) зростання видобутку нафти; д) розвиток споживчої та кредитної кооперації; е) володіння промисловими підприємствами українськими капіталістами.
13. Виберіть політичні партії, що діяли в західноукраїнських землях на початку 20 ст. а) Русько-українська радикальна партія (РУРП); б) Революційна українська партія (РУП); в) Українська демократична партія (УДП); г) Українська національно-демократична партія (УНДП); д) Українська соціал-демократична партія (УСДП); е) Українська соціал-де мократична робітнича партія (УСДРП).
14. У яких твердженнях ідеться про Андрея Шептицького? а) митрополит греко-католицької церкви (1900–1944); б) творець і перший митрополит Української автокефальної православної церкви; в) член української парламентської громади II Державної думи Росії (1907); г) підтримав страйк українських студентів Львівського університету (1901–1902); д) засновник Українського національного музею у Львові (1905); е) голова Наукового товариства ім. Тараса Шевченка.
15. Доповніть твердження. Характерною рисою суспільно-політичного життя західноукраїнських земель початку 20 ст. був рух українців за... а) створення національного університету у Львові; б) об’єднання греко-католицької церкви з православною; в) проведення виборчої реформи; г) поширення польської мови в богослужінні; д) національно-територіальну автономію українських земель; е) входження галицьких земель до складу Російської імперії.
Внутренняя политика Абылая.
1)Воссоздание централизованного независимого государства.
2)Усиление судебной власти.
3)Прекращение междоусобных войн.
4)Поощрение земледелия,сенокошения,рыболовства и торговли.
5)Строительство новых кузниц и т.д.
Внешняя политика Абылая.
Его внешняя политика отличалась гибкостью и дальновидностью. Основная его деятельность была направлена на обеспечение неприкосновенности территории Казахского ханства. Абылай старался с Россией сохранять добрососедские отношения,поддерживал торговые связи.
Также Абылай сосредоточил на политике ослабления джунгар.
Объяснение:
В начале XVIII в. с новой силой возобновились попытки царских властей и русского купечества по закреплению достигнутых рубежей на востоке, причем на первый план вышла линия по Иртышу на всем огромном расстоянии от г. Тары до верховьев реки.
Усилению колонизационного движения на Восток, куда шел активный процесс расширения Яицкой линии, а Гурьевский городок обеспечивал охрану торгово-экономических интересов России разные обстоятельства. Торговцы, члены дипломатических миссий, путешественники, искатели приключений, возвращаясь из среднеазиатских владений, Восточного Туркестана, Юго-Западной Сибири в русские города, приносили и распространяли порою баснословные сведения «об азиатских странах», лежащих за Иртышом. Не последнюю роль в утверждении политики расширения движения на Восток играли получившие широкую огласку слухи «о золотых россыпях» г. Еркети (ныне китайский город Яркенд).
Таким образом, необходимость удержания приобретенных Россией владений, установление со странами Центральной Азии торговых взаимосвязей, сочеталась с возрастающими потребностями страны в природных ресурсах, особенно в золоте, стимулируя стремление Петербургского двора к овладению, во всяком случае, к освоению земель, расположенных в стратегически важном направлении, где в постоянном противостоянии сталкивались далеко идущие интересы Джунгарского ханства, достигшего своего могущества в эти годы и казахских ханств, раздираемых внутренними противоречиями в ущерб важной цели – консолидации сил трех жузов. Все это определило интенсивный характер осуществления плана овладения территорией вверх по Иртышу еще при Петре I, искавшем кратчайшие пути к далекой Индии и Китаю. В то же время Россия, как известно, испытывала острую нужду в финансовых средствах, так необходимых для своих грандиозных преобразований, что обуславливалось затяжной для России войной со Швецией.
Говоря о стремлении русского царя к азиатским владениям, следует иметь в виду, что он не ставил перед собою план «захвата» Индии или какой-либо другой страны. Намерение Петра I было продиктовано его желанием установить широкие экономические связи с крупными странами Азии. Однако активизировавшееся при нем продвижение русских военно-разведочных отрядов в районе Северо-Восточного Казахстана вызвало противодействие джунгар, [21] кое-где в пограничной полосе начались столкновения, участились взаимные претензии и конфликты.
После Аныракайской битвы произошел раскол между казахскими правителями. В источниках не говорится о причинах такой несогласованности в поведении султанов – участников битвы. Известно, что вскоре после нее султан Абулмамбет откочевал к резиденции казахских ханов – Туркестану, а Абулхаир спешно продвинулся к русским границам. Есть основания полагать, что основной причиной раскола между казахскими ханами султанами после Аныракайской битвы явилась борьба за верховную власть. На место умершего старшего хана Болата, сына Тауке, претендовали от Среднего жуза Самеке, от Младшего – Абулхаир. Выбор большинства пал на Абулмамбета. Самеке и Абулхаир сочли себя обойденными и покинули поле битвы, тем самым нанеся непоправимый удар общему делу освобождения казахских земель от джунгарских захватчиков.
Годы нашествия джунгарских войск вошли в историю казахов как «Годы Великого бедствия», оставив глубокий след в экономической и политической жизни казахских жузов на долгое время.
Казахи не только понесли материальные и людские потери, но и временно лишились богатых пастбищ в Жетысу. Были нарушены веками установленные маршруты кочевок, уничтожены очаги земледельческой культуры в районе Сырдарьи и в Жетысу. Продвижение казахских родов в поисках пастбищ на запад и северо-запад было сопряжено с большими трудностями. Оно обостряло вопрос о кочевых пространствах между Уралом и Волгой, приводило к беспрестанным столкновениям с калмыками и башкирами. Захват джунгарскими феодалами городов на юге Казахстана имел серьезные последствия для экономической и культурной жизни казахского общества. Казахские роды оказались оторванными от торговых и ремесленных центров, крупные феодалы потеряли возможность получать дань с городского населения.
Нашествие Джунгарии ослабило хозяйственно-политические связи между казахскими жузами, в особенности Младшего и Среднего жузов со Старшим. «И Большая орда кочует от ни (Младшего и Среднего жузов) в дальном расстоянии к бухарам и с Среднею и с Малою ордами оная не съезжается, у них же хан особливо». Такое положение не могло не оказать тех начал централизации государственной власти, которые были заложены в годы правления Тауке.
В ходе борьбы с Джунгарским ханством Младший и Средний жузы распались на отдельные владения. Считавшийся старшим ханом, Абулхаир не распространял своей власти даже на весь Младший жуз. Кроме него правителями там были султан Батыр, сын Каипа, и султан Нуралы, сын Абулхаира.