Городничий (Антон Антонович Сквозник-Дмухановский) – глава уездного города, в котором происходит действие комедии. Г. – «постаревший на службе и очень не глупый, по-своему, человек… Черты лица его грубы и жестки, как у всякого, начавшего тяжелую службу с низших чинов» . В начале пьесы Г. получает и зачитывает своим подчиненным письмо, в котором сообщается «пренеприятнейшее известие» : «К нам едет ревизор» . Эта весть сильно испугала чиновников. Г. в страхе отдает приказание «обустроить» город к приезду ревизора (выгнать лишних больных из больницы, привести в надлежащий вид преподавателей в училищах, прикрыть заборами недостроенные здания и т. д. ) Он предполагает, что ревизор «приехал и живет где-нибудь инкогнито» . Помещики Добчинский и Бобчинский находят этого «инкогнито» в лице ничего не подозревающего мелкого чиновника Хлестакова. Однажды поверившего в то, что Хлестаков и есть ревизор, Г. ничто не может разубедить в этом. Он не слышит испуганного лепета Хлестакова в трактире. Позже он верит во все, даже самые фантастические враки, лже-ревизора («что, если хоть одна половина, из того, что он говорил, правда?» ) Такова сила раболепства Г. перед вышестоящим чиновником. Когда Хлестаков посватался к дочери Г. , Марье Антоновне, чиновник начал размышлять о выгодах родства с «важным лицом» : «А, черт возьми, славно быть генералом! » Неожиданное разоблачение Хлестакова не просто отрезвляет Г. , но оскорбляет его до глубины души («убит, убит, совсем убит» , «зарезан») . До него доходит, что он «сосульку, тряпку принял за важного человека» . Он, который на своем веку обманул трех губернаторов, который торговался с самим Господом Богом, обманул сам себя! Пережив это унизительное потрясение, Г. впервые в жизни духовно прозревает: «Вижу какие-то свиные рылы вместо лиц… » Таков город, которым он управляет, и таков он сам. В финале комедии комическая фигура Г. перерастает в трагическую: «Над кем смеетесь? над собой смеетесь! » Этот трагизм становится наиболее явным в финальной немой сцене пьесы, когда становится известно, что приехал настоящий ревизор. Прочитай их биографию и сравни
ответ:Брати Лев'яче Серце» (швед. Bröderna Lejonhjärta) — казково-пригодницька повість Астрід Ліндгрен, видана восени 1973 року. Головними персонажами сюжету є брати Юнатан і Карл Лейон. Потрапляючи в казкову країну Нангіяла, вони отримують прізвисько "Лев'яче серце" і проходять низку випробувань і пригод, борючись проти тирана Тенгіля і драконихи Катли[⇨]. Повість при цьому допускає подвійне інтерпретування сюжету: як казки - і як історії без казкових елементів.[1] Хоч із тексту неможливо прийти до однозначного висновку про природу Нангіяли, на думку критиків і за твердженням самої авторки, все пов'язане з нею є лише сном чи галюцинацією помираючої дитини[⇨].
Хоча повість, нарівні з іншими творами автора, позиціонується як дитяча книга, багато тем в ній є дуже важкими і темними в порівнянні з жанром в цілому: хвороба і смерть, тиранія і гніт, зрада і повстання. Світлі теми, однак, також сильні: любов братів і почуття обов'язку, вірність і надія, мужність і пацифізм.
Книга викликала широкі дебати і була неоднозначно зустрінута критиками[⇨]. Витримала переклад на багато мов, а у 1977 році світ побачив її екранізацію. У 1990 році вийшов український переклад у збірнику[2]. Повість також багато разів ставилася на сцені і отримала багато престижних літературних премій
ответ:Брати Лев'яче Серце» (швед. Bröderna Lejonhjärta) — казково-пригодницька повість Астрід Ліндгрен, видана восени 1973 року. Головними персонажами сюжету є брати Юнатан і Карл Лейон. Потрапляючи в казкову країну Нангіяла, вони отримують прізвисько "Лев'яче серце" і проходять низку випробувань і пригод, борючись проти тирана Тенгіля і драконихи Катли[⇨]. Повість при цьому допускає подвійне інтерпретування сюжету: як казки - і як історії без казкових елементів.[1] Хоч із тексту неможливо прийти до однозначного висновку про природу Нангіяли, на думку критиків і за твердженням самої авторки, все пов'язане з нею є лише сном чи галюцинацією помираючої дитини[⇨].
Хоча повість, нарівні з іншими творами автора, позиціонується як дитяча книга, багато тем в ній є дуже важкими і темними в порівнянні з жанром в цілому: хвороба і смерть, тиранія і гніт, зрада і повстання. Світлі теми, однак, також сильні: любов братів і почуття обов'язку, вірність і надія, мужність і пацифізм.
Книга викликала широкі дебати і була неоднозначно зустрінута критиками[⇨]. Витримала переклад на багато мов, а у 1977 році світ побачив її екранізацію. У 1990 році вийшов український переклад у збірнику[2]. Повість також багато разів ставилася на сцені і отримала багато престижних літературних премій