Риси байронічного героя в образі Печоріна: самотність, гордість, схильність до нудьги, бажання мандрів, нескорений вільнолюбний бунтар зі стражденною душею, постійне невдоволення собою, своїм життям та прагнення знайти «себе справжнього», своє місце в житті. Риси характеру Печоріна: сміливий, витривалий; ризикує життям, цінує жіночу красу, прагне яскравих вражень, наполегливий у досягненні мети, щирий, може співчувати, самотній; егоїстичний, байдужий, пасивний, душевно черствий; інтелектуальний скептик, нудьгує; йому швидко все набридає, не може визначати для себе високу, шляхетну мету. Зовні Печорін – здоровий, фізично розвинений, привабливий чоловік, офіцер, до того ж розумний і добре освічений. Це сильна особистість: активна, цілеспрямована, палка, хоробра і відважна. Печорін вольова натура, у його внутрішньому світі постійно відбувається робота, безперервний розвиток. І все одно сам Михайло Лермонтов в передмові до роману назвав Печоріна настільки поганою людиною, що в існуванні якої важко повірити: «Герой нашого часу, панове, точно, портрет, але не однієї людини: це портрет, складений з пороків усього нашого покоління, у його розвитку ». Аналіз образу Печоріна говорить про те, що основним недоліком характеру героя є постійне відчуття ним нудьги. З цієї причини він не цінує життя, ні свого, ні чужого. Герой в постійних пошуках нових вражень, які розвіяли б його нудьгу, знайшли йому місце в світі. Він знаходить їх, але ненадовго, і знову прагне «випробувати долю». Він відчуває її на війні, шукає притулку в любові горянки Бели, «лоскоче нерви» на дуелі, вистежує контрабандистів. Мимохідь, у пошуках гострих відчуттів, Печорін розбиває людські серця і долі. Страждають закохані в нього жінки, гине Грушницкий, зруйнована сім’я Бели, гине вона сама.
Риси байронічного героя в образі Печоріна: самотність, гордість, схильність до нудьги, бажання мандрів, нескорений вільнолюбний бунтар зі стражденною душею, постійне невдоволення собою, своїм життям та прагнення знайти «себе справжнього», своє місце в житті. Риси характеру Печоріна: сміливий, витривалий; ризикує життям, цінує жіночу красу, прагне яскравих вражень, наполегливий у досягненні мети, щирий, може співчувати, самотній; егоїстичний, байдужий, пасивний, душевно черствий; інтелектуальний скептик, нудьгує; йому швидко все набридає, не може визначати для себе високу, шляхетну мету. Зовні Печорін – здоровий, фізично розвинений, привабливий чоловік, офіцер, до того ж розумний і добре освічений. Це сильна особистість: активна, цілеспрямована, палка, хоробра і відважна. Печорін вольова натура, у його внутрішньому світі постійно відбувається робота, безперервний розвиток. І все одно сам Михайло Лермонтов в передмові до роману назвав Печоріна настільки поганою людиною, що в існуванні якої важко повірити: «Герой нашого часу, панове, точно, портрет, але не однієї людини: це портрет, складений з пороків усього нашого покоління, у його розвитку ». Аналіз образу Печоріна говорить про те, що основним недоліком характеру героя є постійне відчуття ним нудьги. З цієї причини він не цінує життя, ні свого, ні чужого. Герой в постійних пошуках нових вражень, які розвіяли б його нудьгу, знайшли йому місце в світі. Він знаходить їх, але ненадовго, і знову прагне «випробувати долю». Він відчуває її на війні, шукає притулку в любові горянки Бели, «лоскоче нерви» на дуелі, вистежує контрабандистів. Мимохідь, у пошуках гострих відчуттів, Печорін розбиває людські серця і долі. Страждають закохані в нього жінки, гине Грушницкий, зруйнована сім’я Бели, гине вона сама.
Объяснение:
Риси байронічного героя в образі Печоріна: самотність, гордість, схильність до нудьги, бажання мандрів, нескорений вільнолюбний бунтар зі стражденною душею, постійне невдоволення собою, своїм життям та прагнення знайти «себе справжнього», своє місце в житті. Риси характеру Печоріна: сміливий, витривалий; ризикує життям, цінує жіночу красу, прагне яскравих вражень, наполегливий у досягненні мети, щирий, може співчувати, самотній; егоїстичний, байдужий, пасивний, душевно черствий; інтелектуальний скептик, нудьгує; йому швидко все набридає, не може визначати для себе високу, шляхетну мету. Зовні Печорін – здоровий, фізично розвинений, привабливий чоловік, офіцер, до того ж розумний і добре освічений. Це сильна особистість: активна, цілеспрямована, палка, хоробра і відважна. Печорін вольова натура, у його внутрішньому світі постійно відбувається робота, безперервний розвиток. І все одно сам Михайло Лермонтов в передмові до роману назвав Печоріна настільки поганою людиною, що в існуванні якої важко повірити: «Герой нашого часу, панове, точно, портрет, але не однієї людини: це портрет, складений з пороків усього нашого покоління, у його розвитку ». Аналіз образу Печоріна говорить про те, що основним недоліком характеру героя є постійне відчуття ним нудьги. З цієї причини він не цінує життя, ні свого, ні чужого. Герой в постійних пошуках нових вражень, які розвіяли б його нудьгу, знайшли йому місце в світі. Він знаходить їх, але ненадовго, і знову прагне «випробувати долю». Він відчуває її на війні, шукає притулку в любові горянки Бели, «лоскоче нерви» на дуелі, вистежує контрабандистів. Мимохідь, у пошуках гострих відчуттів, Печорін розбиває людські серця і долі. Страждають закохані в нього жінки, гине Грушницкий, зруйнована сім’я Бели, гине вона сама.
Риси байронічного героя в образі Печоріна: самотність, гордість, схильність до нудьги, бажання мандрів, нескорений вільнолюбний бунтар зі стражденною душею, постійне невдоволення собою, своїм життям та прагнення знайти «себе справжнього», своє місце в житті. Риси характеру Печоріна: сміливий, витривалий; ризикує життям, цінує жіночу красу, прагне яскравих вражень, наполегливий у досягненні мети, щирий, може співчувати, самотній; егоїстичний, байдужий, пасивний, душевно черствий; інтелектуальний скептик, нудьгує; йому швидко все набридає, не може визначати для себе високу, шляхетну мету. Зовні Печорін – здоровий, фізично розвинений, привабливий чоловік, офіцер, до того ж розумний і добре освічений. Це сильна особистість: активна, цілеспрямована, палка, хоробра і відважна. Печорін вольова натура, у його внутрішньому світі постійно відбувається робота, безперервний розвиток. І все одно сам Михайло Лермонтов в передмові до роману назвав Печоріна настільки поганою людиною, що в існуванні якої важко повірити: «Герой нашого часу, панове, точно, портрет, але не однієї людини: це портрет, складений з пороків усього нашого покоління, у його розвитку ». Аналіз образу Печоріна говорить про те, що основним недоліком характеру героя є постійне відчуття ним нудьги. З цієї причини він не цінує життя, ні свого, ні чужого. Герой в постійних пошуках нових вражень, які розвіяли б його нудьгу, знайшли йому місце в світі. Він знаходить їх, але ненадовго, і знову прагне «випробувати долю». Він відчуває її на війні, шукає притулку в любові горянки Бели, «лоскоче нерви» на дуелі, вистежує контрабандистів. Мимохідь, у пошуках гострих відчуттів, Печорін розбиває людські серця і долі. Страждають закохані в нього жінки, гине Грушницкий, зруйнована сім’я Бели, гине вона сама.