Нещодавно я прочитала оповідання Євгена Гуцала «Лось». Цей твір вразив мене не тільки чудовими картинами природи, гуманним ставленням автора до тварин, а й майстерним відображенням переживань хлопчиків, які зробили все можливе, щоб врятувати лісового красеня. Євген Гуцало на прикладі двох братів показав істинну чистоту душі і щирість серця. Бо саме такі люди, як ці хлопці, зможуть не тільки захистити свою землю, оселю, а й до ншим у скруті чи горі. Саме такими чесними, безкомпромісними, щирими повинні бути і ми, бо нашому поколінню належить майбутнє України. із цьго побудуй питання..
герої, які зображені своєрідно, незвично для нас: не показаний їх зовнішній вигляд, не розказана історія їхнього життя, але це не заважає нам уявити собі давньоруських витязів, зрозуміти причини їх вчинків. Ось перед нами Ігор – князь Новгород-Сіверський. Це хоробрий воїн, патріот російської землі. Він «стягнув розум фортецею своєю і… сповнившись ратного боргу, повів свої хоробрі полки на землю половецьку за землю Руську». Його не зупиняє навіть погана прикмета – сонячне затемнення. Коротко і переконливо пояснює він своїй дружині мету походу – «спис переломити у кінці поля половецького», тобто остаточно розбити кочівників.
І не багатства, що видобуваються в боях, цікавлять його, а військова слава. Після розгрому половців у першому бою він бере собі лише військові знаки переможених ворогів: «червоний стяг, білу хоругву, червоний бунчук, срібне древко». Проте автор не приховує і негативних рис Ігоря: він честолюбний, пихатий і егоїстичний, не рахується зі спільними інтересами і завдає шкоди спільній справі. Це типовий російський князь кінця XII століття. Ми не можемо не захоплюватися Ігорем, коли бачимо його в бою, коли він відмовляється від примирення з ворогом і, ризикуючи життям, біжить з полону. Але ми засуджуємо його поведінку, що накликала нові біди на Руську землю. Брат Ігоря, князь Всеволод, наділений у творі героїчними рисами. Головна його турбота і гордість – дружина. «Буй тур Всеволод» виховав її любовно і вимогливо і вважає готовою до рішучих боїв. Битва – його стихія. У запалі бою він забуває про все: про почесті , багатий отчий дім, про милу дружину Глібівну. Всеволод бореться героїчно і невтомно; як билинний богатир, врізається він в гущу ворогів. У той же час це ніжний, люблячий брат, вірний товариш. Однак , милуючись Всеволодом , автор не може не засуджувати і його за егоїзм і честолюбство, невміння піднятися до розуміння спільних інтересів.
Тільки Святослав, князь Київський , на думку творця «Слова о полку Ігоревім», з якою я повністю згодний, ідеальний герой. Він зображений як глава всієї Київської держави, що піклується про її інтереси. Його дуже засмучує свавілля Ігоря та Всеволода. Щоб обговорити становище, яке створилося після поразки молодих князів, він скликає бояр і тримає з ними раду. Бояри поважають Святослава і довіряють йому. Автор мріє, щоб так ставилися до князя Київського всі російські князі, щоб підкорялися вони мудрій, досвідченій, всезнаючій людині, для якої понад усе – інтереси Руської землі. Святослав – людина великого державного розуму, він вміє проаналізувати причини поразки Ігоря і закликає князів об’єднатися, щоб захистити Вітчизну. Його «золоте слово, зі сльозами змішане», – вираз мудрості і прозорливості видатного державного діяча. Князь Святослав перевершує інших руських князів і як талановитий воєначальник . Недарма славу йому співають і за рубежами Русі. Автор бачить у Святославі ту реальну силу, яка зможе здолати ворога. На думку творця «Слова», Святослав – ідеальний князь, безкорисливий захисник спільних інтересів . Ось чому в його «золоте слово» автор вклав власні думки, закликаючи руських князів (він називає багатьох з них) подолати міжусобиці і проявити справжню державну мудрість.
Євген Гуцало на прикладі двох братів показав істинну чистоту душі і щирість серця. Бо саме такі люди, як ці хлопці, зможуть не тільки захистити свою землю, оселю, а й до ншим у скруті чи горі. Саме такими чесними, безкомпромісними, щирими повинні бути і ми, бо нашому поколінню належить майбутнє України. із цьго побудуй питання..
Найбільше мене в цьому творі
герої, які зображені своєрідно, незвично для нас: не показаний їх зовнішній вигляд, не розказана історія їхнього життя, але це не заважає нам уявити собі давньоруських витязів, зрозуміти причини їх вчинків. Ось перед нами Ігор – князь Новгород-Сіверський. Це хоробрий воїн, патріот російської землі. Він «стягнув розум фортецею своєю і… сповнившись ратного боргу, повів свої хоробрі полки на землю половецьку за землю Руську». Його не зупиняє навіть погана прикмета – сонячне затемнення. Коротко і переконливо пояснює він своїй дружині мету походу – «спис переломити у кінці поля половецького», тобто остаточно розбити кочівників.
І не багатства, що видобуваються в боях, цікавлять його, а військова слава. Після розгрому половців у першому бою він бере собі лише військові знаки переможених ворогів: «червоний стяг, білу хоругву, червоний бунчук, срібне древко». Проте автор не приховує і негативних рис Ігоря: він честолюбний, пихатий і егоїстичний, не рахується зі спільними інтересами і завдає шкоди спільній справі. Це типовий російський князь кінця XII століття. Ми не можемо не захоплюватися Ігорем, коли бачимо його в бою, коли він відмовляється від примирення з ворогом і, ризикуючи життям, біжить з полону. Але ми засуджуємо його поведінку, що накликала нові біди на Руську землю. Брат Ігоря, князь Всеволод, наділений у творі героїчними рисами. Головна його турбота і гордість – дружина. «Буй тур Всеволод» виховав її любовно і вимогливо і вважає готовою до рішучих боїв. Битва – його стихія. У запалі бою він забуває про все: про почесті , багатий отчий дім, про милу дружину Глібівну. Всеволод бореться героїчно і невтомно; як билинний богатир, врізається він в гущу ворогів. У той же час це ніжний, люблячий брат, вірний товариш. Однак , милуючись Всеволодом , автор не може не засуджувати і його за егоїзм і честолюбство, невміння піднятися до розуміння спільних інтересів.
Тільки Святослав, князь Київський , на думку творця «Слова о полку Ігоревім», з якою я повністю згодний, ідеальний герой. Він зображений як глава всієї Київської держави, що піклується про її інтереси. Його дуже засмучує свавілля Ігоря та Всеволода. Щоб обговорити становище, яке створилося після поразки молодих князів, він скликає бояр і тримає з ними раду. Бояри поважають Святослава і довіряють йому. Автор мріє, щоб так ставилися до князя Київського всі російські князі, щоб підкорялися вони мудрій, досвідченій, всезнаючій людині, для якої понад усе – інтереси Руської землі. Святослав – людина великого державного розуму, він вміє проаналізувати причини поразки Ігоря і закликає князів об’єднатися, щоб захистити Вітчизну. Його «золоте слово, зі сльозами змішане», – вираз мудрості і прозорливості видатного державного діяча. Князь Святослав перевершує інших руських князів і як талановитий воєначальник . Недарма славу йому співають і за рубежами Русі. Автор бачить у Святославі ту реальну силу, яка зможе здолати ворога. На думку творця «Слова», Святослав – ідеальний князь, безкорисливий захисник спільних інтересів . Ось чому в його «золоте слово» автор вклав власні думки, закликаючи руських князів (він називає багатьох з них) подолати міжусобиці і проявити справжню державну мудрість.