Григорій Сковорода – одна з найпомітніших постатей української літератури. Він жив в період зародження капіталістичних відносин між Росією та Україною, під час кріпосницького гніту. Його обурювали тогочасні несправедливі порядки, прагнув змінити становище, коли дармоїди живуть за рахунок праці мільйонів знедолених.
Незважаючи на те, що його твори було заборонено друкувати, вони поширювалися за до листування. В них він розкриває питання про необхідність пізнати самого себе, про людське щастя, викриває і засуджує негативні риси людей, оспівує свободу. У своїх байках він підносить хороші якості людини : працьовитість, чесність, доброту, скромність та осуджує прагнення до багатства, високих посад, зарозумілість. Основними поняттями філософії і творчості Г.Сковороди є поняття «щасливої людини» та «сродної праці» - кожен повинен робити те, для чого народжений. Багато висловів Сковороди й на сьогоднішній час не втратили актуальності.
Так, у байці «Бджола і Шершень» автор викриває людей, які живуть за рахунок крадіжки чужого, лише для задоволення своїх потреб, примх. У цій байці показано, що у праці людина пізнає радість, а у безділлі – деградує.
У байці «Дві курки» розповідається про розмову між Дикою та Домашньою Куркою. Основна думка цієї байки : наука полягає не в знанні, а в роботі. Знання без діла – марна справа.
За своє життя він створив тридцять байок, які були високо оцінені Іваном Франком. Григорій Сковорода любив Україну та сподівався, що в майбутньому ми створимо краще суспільство, і що настануть кращі часи. "
Уже за першого періоду літературної діяльності (1837 — 1843) Шевченко написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких — поруч версифікаційних і стилістичних засобів народно-пісенної поетики — було й чимало нових, оригінальних рис, що ними поет значно розширив і збагатив виражальні можливості українського вірша (складна і гнучка ритміка, уживання неточних, асонансних і внутрішніх рим, використання цезури й перенесення (анжамбеман), майстерність алітерацій, звукової інструментації та поетичної інтонації, астрофічна будова вірша тощо). Новаторство прикметне й для Шевченкових епітетів, порівнянь, метафор, символів та уособлень. Керуючись власним художнім чуттям і не оглядаючись на панівні тоді літературні канони, Шевченко знаходив відповідну поетичну форму для втілення нових тем та ідей, які підказувала йому тогочасна дійсність.
Григорій Сковорода – одна з найпомітніших постатей української літератури. Він жив в період зародження капіталістичних відносин між Росією та Україною, під час кріпосницького гніту. Його обурювали тогочасні несправедливі порядки, прагнув змінити становище, коли дармоїди живуть за рахунок праці мільйонів знедолених.
Незважаючи на те, що його твори було заборонено друкувати, вони поширювалися за до листування. В них він розкриває питання про необхідність пізнати самого себе, про людське щастя, викриває і засуджує негативні риси людей, оспівує свободу. У своїх байках він підносить хороші якості людини : працьовитість, чесність, доброту, скромність та осуджує прагнення до багатства, високих посад, зарозумілість. Основними поняттями філософії і творчості Г.Сковороди є поняття «щасливої людини» та «сродної праці» - кожен повинен робити те, для чого народжений. Багато висловів Сковороди й на сьогоднішній час не втратили актуальності.
Так, у байці «Бджола і Шершень» автор викриває людей, які живуть за рахунок крадіжки чужого, лише для задоволення своїх потреб, примх. У цій байці показано, що у праці людина пізнає радість, а у безділлі – деградує.
У байці «Дві курки» розповідається про розмову між Дикою та Домашньою Куркою. Основна думка цієї байки : наука полягає не в знанні, а в роботі. Знання без діла – марна справа.
За своє життя він створив тридцять байок, які були високо оцінені Іваном Франком. Григорій Сковорода любив Україну та сподівався, що в майбутньому ми створимо краще суспільство, і що настануть кращі часи. "
Объяснение:
...
Уже за першого періоду літературної діяльності (1837 — 1843) Шевченко написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких — поруч версифікаційних і стилістичних засобів народно-пісенної поетики — було й чимало нових, оригінальних рис, що ними поет значно розширив і збагатив виражальні можливості українського вірша (складна і гнучка ритміка, уживання неточних, асонансних і внутрішніх рим, використання цезури й перенесення (анжамбеман), майстерність алітерацій, звукової інструментації та поетичної інтонації, астрофічна будова вірша тощо). Новаторство прикметне й для Шевченкових епітетів, порівнянь, метафор, символів та уособлень. Керуючись власним художнім чуттям і не оглядаючись на панівні тоді літературні канони, Шевченко знаходив відповідну поетичну форму для втілення нових тем та ідей, які підказувала йому тогочасна дійсність.
Объяснение: