ответить на вопросы? (текст читал)
1) Звідки прибули на Землю баба і Катя?
2) Чому баба і Катя час від часу ставали квітками?
3) Що може відвернути лихо від планети прибульців і за до чого саме?
4) Хто проник до хатинки на галявині, і яка біда в результаті трапилася?
5) Коли перед пришельцями відкрився прегарний обшир діяння і почав творитися Райдужний Міст між світами?
6) Якою ж була ціна порятунку планети?
7) Як пояснив Максим Іванович феєричне видиво в небі, що сталося у квітні?
8) Де ж вирішують шукати місця прибульців на Землі Славко і Ліна?
9) Як Славко і Ліна готувалися до мандрівки?
10) Що вчинив Прі під час подорожі?
11) Як же друзям удається потрапити до Душанбе?
12) Хто викриває таємничий план Славка і Ліни?
13) За до чого можна було керувати апаратом?
14) Яке рішення приймає Славко після побаченого?
15) Кого ж побачили Славко і Ліна у горах після семиденного блукання?
16) Хто допоміг звільнити Ліну?
17) Чому ж діти опиняються на планеті Ра, адже було наказано летіти додому?
18) На яку планету потрапили діти, і що сталося з Ліною?
19) Що розповів Рон про свою планету(Юпітер)?
20) Як до жителі Меркурія-Вогняні вихори-мандрівникам?
21) Які чужинці атакували Планету квітів?
22) Де ж знаходилася потрібна шукачам Планета квітів?
23) Що відповіла Нанті на питання Славка:" Що ми зробили?"(йдеться про момент, коли було врятовано Планету квітів), і до чого вона закликала шукачів казки?
24) Що вчинив Прі під час подорожі?
Объяснение:
„...І ось уже ми йдемо, навантажені рюкзаками з їжею й усякою всячиною, туди, де за річкою шумить верховіття, де голубінь неба заглядає в синь лісового озера, де птахи радіють погожій днині, куди вабить нас вільне життя“.
„Мовчазний таємничий ліс оточував мене зусібіч. Величезні дерева казковими велетами заступали путь. Вмить я пройнявся відчуттям власної мізерності, і несподівані мислі зароїлись у голові: „Ну що я, — думалось мені, — у порівнянні з кількома деревами — ще менша комаха! А в порівнянні з цілим лісом? Якийсь мікроб. А в порівнянні із земною кулею?“ І од цього мені стало гірко-гірко... І ще страшніше. Я мерщій почовгав назад, боячись зиркнути в сторону, і дививсь лиш поперед себе, на прокладений моїм ліхтариком серед ночі промінь світла. А якщо тут і справді живе якийсь звір і зараз він чатує десь поруч? Згадались домівка, татусь, мама... Я позіхнув“.
„ — Так, Сергійку. Саме це я і хочу сказати. У нашому озері живе давній звір, якого, може, вважають за давно вимерлого. Адже і озеро наше давнє, про що свідчить отой шматочок бурштину. Поглянь лише на карту палеозойської ери. Дивись — тут і звірозубий плазун, і хижий диноцефал. Та що там казати! А от карта мезозою. Дивись: у наших краях якраз море межує із сушею. А може, на місці нашого озера саме було доісторичне прісноводне болото? Тож тут міг жити хто завгодно. А скільки довкола нашого озера папороті, ти помітив?“
„— Я колись книгу читав, — задумливо сказав увечері Митько. — Так там писалося про те, як на тигрів полюють. Мисливець прив’язує до дерева козеня, а сам сидить у засідці. Козеняті хочеться додому, воно бігає круг дерева на прив’язі і жалібно мекає. А десь поблизу гуляє собі тигр. Він чує — хтось мекає, і думає: „Це, мабуть, козеня. Піду-но я його з’їм“. От він біжить до дерева, а мисливець із засідки — ба-бах! Тигр — догори лапами, а щасливе козеня відпускають додому“.
„Курка, яку ми наділили довір’ям виступити в ролі кози, розуміла, що питання про її життя чи смерть стало руба, і чинила шалений опір. Вона бігала із страшенною швидкістю по дворищу, несамовито кричала і била крилами“.
„— Так от, Васю, ми тобі вдячні за те, Васю, — видно було, що Митько хвилюється, — що ти влаштував нам такі чудові канікули. Ти, Васю, не шкодував часу на оті свої вигадки, а ми цілий місяць відчували себе... відчували себе дослідниками, слідопитами, шукачами. Завдяки тобі ми тепер знаємо багато такого, Васю, про що ти й гадки не маєш, хоч і закінчив вісім класів. Ми відкрили для себе такий світ, який тобі, Васю, і не снився. Ти сказав, що пошив нас у дурні. Ти, Васю, коли хочеш знати, сам себе пошив у дурні. От за це й і тобі. Ходімо, Сергію“.
Ім’я Тараса Шевченка також мають вищі навчальні заклади — Київський та Луганський національні університети, Чернігівський педагогічний університет, Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут та головний університет Придністровської Республіки (Молдова); театри — Національна опера, Тернопільський, Волинський та Харківський драматичні театри, Дніпропетровський український музичний драматичний театр, Криворізький театр драми та музичної комедії, Черкаський та Чернігівський музично-драматичні театри, а також численні кінотеатри, гора Шевченка пік, Форт-Шевченко; з 1964-го по 1991 рік місто Актау мало назву Шевченко.
В Україні та за її межами є багато пам’ятників Шевченку. Одним із найкращих уважається монумент у Харкові, великі пам’ятники Кобзареві встановлені також у Києві, Дніпрі, Донецьку, Львові та інших містах. За кордоном пам’ятники Шевченку встановлено в Росії (Москва, Санкт-Петербург), США (Вашингтон), Канаді (Вінніпеґ, Торонто), Польщі (Білий Бір, Варшава), Чехії (Прага), Білорусі (Берестя, Гомель, Мінськ, Могильов, Слуцьк), Грузії (Тбілісі), Угорщині, Парагваї, Узбекистані, Франції (Париж, Монтаржі) Австралії (Канберра).
Найбільшим меморіальним комплексом, присвяченим Кобзареві, є Шевченківський національний заповідник на місці поховання поета на Тарасовій горі в Каневі. Китай. Пекін. 8 серпня 2008 року в Пекіні у парку Чаоян відкрито пам’ятник Шевченку, єдиний не лише в Китаї, але й в усьому азіатсько-тихоокеанському регіоні. Скульптор — Юань Сікунь.