Веселий час — дитинство! Сповнене пригод, справжніх переживань і почуттів, воно назавжди залишається в нашій душі світлим образом, що з теплотою згадуємо в дорослому житті. Бо такого в нас більше ніколи не буде, а воно було найкраще, найправдивіше, най-дивовижніше. Такий незгладимий слід залишило дитинство і в душі Всеволода Нестайка, бо тільки людина, яка вміє зберегти в пам’яті миті дитячого життя, могла написати «Тореадорів з Васюківки». Повість описує пригоди друзів Івана Реня (Яви) і Павла Завго-роднього (Павлуші), які ніколи не сидять на місці, вони завжди діяльні, їх мозок напружено працює над тим, яку би «штуку утнути».І треба сказати, що усякі штуки їм надзвичайно добре вдаються! Чого варта вигадка провести у Васюківці метро зі справжніми станціями «Клуня» і «Крива груша». І байдуже, що воно проходить під свинарником, що й стає причиною катастрофи для однієї з тварин, але ідея за новизною, безперечно, блискуча.Так само передовою можна вважати виставу з боєм биків, тобто кориду. Звичайно, виходить дещо трансформоване шоу, бо хлопцям спочатку не щастить з темпераментом корови. Контрибуція абсолютно не звертає уваги на вистрибування сміливих тореадорів, а також на вимахування червоним килимком із зображенням собачок перед мордою. Врешті, терпець флегматичної корови уривається, і вона, мугикаючи прокльони, заганяє друзів у болото.Поза всяким сумнівом залишається і той факт, що бешкетники придумують різні штуки і в школі. Урятувавши мале щеня Соба-кевича, вони приносять його на заняття, за що, звичайно, друзів разом із зоопарком виганяють з уроку. Не в правилах приятелів гаяти час, тож вони швидко придумують почепити шкільного дзвоника на свого чотирилапого супутника, пристосувавши калатало ременем зі штанів.Як бачимо, автор зображує чимало кумедних ситуацій, що трапляються з васюківцями. Усі ці пригоди описані детально, із масою цікавих смішних подробиць. Читач ніби потрапляє до кола тореадорів та їхніх однокласників — настільки майстерно автор зображує події. Ми співпереживаємо школярам, що «видають учительку заміж», розуміємо їхній світлий сум. В. Нестайко уміло зміг поєднати романтичні елементи з гумористичними. Весь клас хоче виразити свої найкращі почуття улюбленій Галині Сидорівні, і кожний старається, як може. Дещо комічно, але дуже зворушливо виглядає мадригал, написаний Карафолькою. З любов’ю, переживаючи (чи вийде?), готують сюрприз і Ява з Павлушею.Увесь клас об’єднується, допомагаючи один одному. Така ж згуртованість виявляється, і коли виникає необхідність помирити найкращих друзів, що розсварилися. Для цього створюється справжній план, адже дружба — то дуже важлива річ, яку. треба берегти, і це розуміють учителька, її майбутній чоловік, що береться допомагати в операції «примирення», і — це найголовніше — діти.Автор показує, що всі пригоди, які переживають герої повісті, додають їм віри у власні сили, у підтримку справжніх друзів. З повісті зрозуміло, що кожен із дітей на все життя запам’ятає і смішні, кумедні моменти, «і сумні. І звичайно, ніхто ніколи не забуде своїх друзів, бо друзі дитинства завжди виявляються найщиріши-ми на все життя.
Проблема індивідуальності. Е. Андієвська порушує у творі питання про те, якою є доля унікуму в суспільстві, яке не готове до його сприйняття, і хто винен у тому, що інакшість приречена на вигнання й загибель. За законом природи, риби мусять мовчати, проте сталося так, що «серед табунів мовчазної риби… народилася балакуща риба». Та, за звичаєм, сіра маса такого іншого має за божевільного, не визнаючи його унікальності чи геніальності. «Говорющих риб», як правило, жахаються і соромляться; ви нятковість заважає і дратує посередностей: «ба лакуща риба, говорячи без упину, заважає рибам зосередитися, а це порушує гідність риб’ячу».
Проблема сили слова. Чи не виступає «говорюща» риба поетом, коли розмірковує над тим, «яка розкіш вимовити слово, а тоді дивитися, як воно кольоровими бульбашками рухається крізь воду», і чи не є це слово першим серед риб? Пророк часто буває не визнаним за життя. Водночас мудрість завжди цурається марного базікання. Зрештою, на бульбашки можна дивитися по-різному: як на кольорові (естетичний аспект) і як на порожні (марнославство).
Веселий час — дитинство! Сповнене пригод, справжніх переживань і почуттів, воно назавжди залишається в нашій душі світлим образом, що з теплотою згадуємо в дорослому житті. Бо такого в нас більше ніколи не буде, а воно було найкраще, найправдивіше, най-дивовижніше. Такий незгладимий слід залишило дитинство і в душі Всеволода Нестайка, бо тільки людина, яка вміє зберегти в пам’яті миті дитячого життя, могла написати «Тореадорів з Васюківки». Повість описує пригоди друзів Івана Реня (Яви) і Павла Завго-роднього (Павлуші), які ніколи не сидять на місці, вони завжди діяльні, їх мозок напружено працює над тим, яку би «штуку утнути».І треба сказати, що усякі штуки їм надзвичайно добре вдаються! Чого варта вигадка провести у Васюківці метро зі справжніми станціями «Клуня» і «Крива груша». І байдуже, що воно проходить під свинарником, що й стає причиною катастрофи для однієї з тварин, але ідея за новизною, безперечно, блискуча.Так само передовою можна вважати виставу з боєм биків, тобто кориду. Звичайно, виходить дещо трансформоване шоу, бо хлопцям спочатку не щастить з темпераментом корови. Контрибуція абсолютно не звертає уваги на вистрибування сміливих тореадорів, а також на вимахування червоним килимком із зображенням собачок перед мордою. Врешті, терпець флегматичної корови уривається, і вона, мугикаючи прокльони, заганяє друзів у болото.Поза всяким сумнівом залишається і той факт, що бешкетники придумують різні штуки і в школі. Урятувавши мале щеня Соба-кевича, вони приносять його на заняття, за що, звичайно, друзів разом із зоопарком виганяють з уроку. Не в правилах приятелів гаяти час, тож вони швидко придумують почепити шкільного дзвоника на свого чотирилапого супутника, пристосувавши калатало ременем зі штанів.Як бачимо, автор зображує чимало кумедних ситуацій, що трапляються з васюківцями. Усі ці пригоди описані детально, із масою цікавих смішних подробиць. Читач ніби потрапляє до кола тореадорів та їхніх однокласників — настільки майстерно автор зображує події. Ми співпереживаємо школярам, що «видають учительку заміж», розуміємо їхній світлий сум. В. Нестайко уміло зміг поєднати романтичні елементи з гумористичними. Весь клас хоче виразити свої найкращі почуття улюбленій Галині Сидорівні, і кожний старається, як може. Дещо комічно, але дуже зворушливо виглядає мадригал, написаний Карафолькою. З любов’ю, переживаючи (чи вийде?), готують сюрприз і Ява з Павлушею.Увесь клас об’єднується, допомагаючи один одному. Така ж згуртованість виявляється, і коли виникає необхідність помирити найкращих друзів, що розсварилися. Для цього створюється справжній план, адже дружба — то дуже важлива річ, яку. треба берегти, і це розуміють учителька, її майбутній чоловік, що береться допомагати в операції «примирення», і — це найголовніше — діти.Автор показує, що всі пригоди, які переживають герої повісті, додають їм віри у власні сили, у підтримку справжніх друзів. З повісті зрозуміло, що кожен із дітей на все життя запам’ятає і смішні, кумедні моменти, «і сумні. І звичайно, ніхто ніколи не забуде своїх друзів, бо друзі дитинства завжди виявляються найщиріши-ми на все життя.
Объяснение:
Проблема індивідуальності. Е. Андієвська порушує у творі питання про те, якою є доля унікуму в суспільстві, яке не готове до його сприйняття, і хто винен у тому, що інакшість приречена на вигнання й загибель. За законом природи, риби мусять мовчати, проте сталося так, що «серед табунів мовчазної риби… народилася балакуща риба». Та, за звичаєм, сіра маса такого іншого має за божевільного, не визнаючи його унікальності чи геніальності. «Говорющих риб», як правило, жахаються і соромляться; ви нятковість заважає і дратує посередностей: «ба лакуща риба, говорячи без упину, заважає рибам зосередитися, а це порушує гідність риб’ячу».
Проблема сили слова. Чи не виступає «говорюща» риба поетом, коли розмірковує над тим, «яка розкіш вимовити слово, а тоді дивитися, як воно кольоровими бульбашками рухається крізь воду», і чи не є це слово першим серед риб? Пророк часто буває не визнаним за життя. Водночас мудрість завжди цурається марного базікання. Зрештою, на бульбашки можна дивитися по-різному: як на кольорові (естетичний аспект) і як на порожні (марнославство).