Визначити вид лірики (1б.)
Назвати художні засоби (3б.)
Розкрити головну думку твору. (2б.)
Визначити віршовий розмір, тип римування, вид рими (3б.)
Спинюся я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.
Ще над Дніпром клубочиться задуха, і пахне степом сизий деревій.
Та верби похилилися додолу, червоні ружі зблідли на виду,
бо вже погналось перекотиполе
за літом – по гарячому сліду… (Л. Костенко)
1. Він приїхав, щоб повідомити Череваню, що збирається у Київ до Якима Сомка.
2. Через те, що Брюховецього хочуть взяти за гетьмана, і через те, що Україна занепадає.
3. У Лесю Череванівну.
4. Не знаю
5. Вона злякалася Кирила Тура, який хотів її викрасти.
6. Якима Сомка та його друзів.
7. Тому що він зрозумів, що його Батьківщина скоро перейде у руки невірного.
8. Викрадає запорожець Кирило Тур, рятує Петро Шраменко - козак.
9. Міє Якимом Сомком та Іваном Мартиновичем Брюховецьким.
10. Тому що на раді, крім козацької старшини, була присутня також «чернь» — запорожці, селяни, міщани, тому її й названо «чорною»
11. Покарано було Сомка, а гетьманом став Брюховецький.
12. Петро пережив війну, Леся повернулася додому, потім вони зустрілися, і згодом стали парою.
Поштовхом до написання роману стала подорож Панаса Мирного від Полтави до Гадяча. 1874 року у журналі «Правда» письменник опублікував нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадяча», який і був покладений в основу майбутнього роману. Почута від візника розповідь про «відомого чи не на всю губернію розбишаку» Гнидку, що був засуджений на каторжні роботи, зосталася в пам'яті, «як здоровенний іржавий цвях, забитий в білу стіну його споминів». Найбільше ж дивувало Панаса Мирного те, що люди не засуджували вчинків Гнидки, а навпаки співчували йому, називали його нещасним чоловіком.
Робота над романом тривала чотири роки: з 1872 до 1875. Немає жодних свідчень про те, чи збирав Панас Мирний додаткові відомості про Василя Гнидку. Вочевидь, головний персонаж твору — Нечипір Вареник (Чіпка) — вигаданий персонаж, якого автор поселив у селі Піски Гетьманського повіту на Полтавщині. Село Піски існувало насправді, проте знаходилося воно у Гадяцькому повіті, а Гетьманський — вигаданий письменником.
Готовий рукопис повісті Рудченко надіслав братові Іванові, який тоді працював під літературним псевдонімом Іван Білик, був відомим фольклористом і літературним критиком. Той загалом схвально оцінив сюжет роману, проте зробив деякі суттєві зауваження. Всього редакцій роману було шість. Уже після третьої редакції, поради Івана Білика переросли у співпрацю з Панасом Мирним, спрямовану на вдосконалення твору.
Остаточний варіант роману не зміг вийти друком в Україні. Він був надрукований лише 1880 року у Женеві за сприяння Михайла Драгоманова.