"Чому я ніколи не буду..." твір роздум Поради в написанні: Ніколи не кажи "ніколи"!
Це ж теж позиція, яку так само можна відстоювати й розвинути.
Якщо сама тема, теза викликає в тебе спротив,
то просто треба тут же сформулювати антитезу, антитему і -
аргументувати вже її.
Щоб не виходило, що ти довго мнешся,
ніби не маєш, що казати, хоча це насправді й не так.
Завжди формулюй НОВЕ твердження й аргументуй його, не топчись на місці

Щасливий - щасливіший, більш.менш щасливий
Щасливий - найщасливіщий, найбільш щасливий
Німий - не утворюється, бо це не якісний прикментик людина не може бути трохи німою, не німою і дуже німою !
Молодий - молодший, більш/менш молодий
Молодий - наймолодший, найбільш молодший
Преспокійний - преспокійніший, більш преспокійний
Преспокійний - найпреспокійніший, найбільш преспокійний
Поганий - гірший - найгірший - складену ф-му не утворює
Синенький - не утворюється, бо це прикметник інтенсивність якого виражена суфіксом (взагалі кольори не порівнюються, бо не може бути червоний, червоніший і менш червоний)
Босий - не відмінюється, (знову ж ситуація як з німим)

Що ми використали для утворення форм?
1. Проста форма вищого ступеня - суфікси -іш, -ш до "початкової" форми слова Приклад: щасливий+іш = щасливіший
2. Проста форма найвищого ступеня - префікси най-, якнай- + суфікси -іш, -ш  Приклад : най+щасливий+іш= найщасливіший
3. Складена форма вищого ступеня - слова БІЛЬШ/МЕНШ + "початкова форма слова" Приклад: БІЛЬШ щасливий
4. Складена форма найвищого ступеня - слова НАЙБІЛЬШ/НАЙМЕНШ + "початкова" форма слова Приклад: НАЙБІЛЬШ щасливий

Мабуть, немає письменників, які б не писали про кохання. Пояснити це дуже просто — багато важить кохання в житті людини. Дійсно, це почуття, як жодне інше, прагне висловлення і тому найчастіше спонукає до самовираження, надихає на творчість.Як на мене, то здебільшого у творах української літератури про кохання розповідається дуже правдиво. Можливо, тому, що основу сюжету цих творів становить саме життя.напрочуд романтичній повісті «Тіні забутих предків» живуть собі серед незаймано прекрасної природи Карпат діти двох ворогуючих родів — Іван та Марічка. І так сталося, що палко покохали вони одне одного. Це дуже поетичні, ніжні натури. І Марічку, й Івана неможливо уявити поза світом гір, лісів, річок. Цей світ для них зрозумілий і близький. Діти відчували природу, сприймали її як живу істоту, навіть чули її подих. Іван вигравав чудові мелодії, а Марічка «складала співаночки, ніби підслухавши, про що дзюр-чить річка і шумить ліс».Слова пісень і музика спліталися воєдино, народжуючи прекрасне почуття. І раптом — біда: така чудова, романтична історія кохання переривається смертю Марічки. Але в серці Івана кохана живе й далі, сповнюючи його то радістю, то смутком. Утративши Марічку, Іван втрачає й сенс свого життя, він ніяк не може оговтатися і нарешті помирає. Мабуть, таке кохання буває лише раз у житті, та й то не в усіх. Повість увінчує картина поховання Івана. Плакали трембіти, сумували люди. Але смерть не може перемогти життя. І «Тіні забутих предків» Михайло Коцюбинський завершує усе ж таки гімном життю — безмежному й прекрасному, як гори…Ось такі, далеко неповні, мої міркування щодо правдивості опису почуття кохання у творі «Тіні забутих предків» . «Власне вся українська література — це цілковите свідчення того, яке важливе місце посідає Кохання в житті людей».